На украинском языке (Sándor - magyar)

Не закохуйся в обличчя, не закохуйся в вбрання, а закохуйся в ту душу, що потрiбна для життя! Бо краса — це сон зрадливий, раз присниться тай нема. А душа — це все на свiтi, що потрiбно для життя…

Не влюбляйся в лицо, Не влюбляйся в одеяния, Но люби ту душу, Что необходима для жизни. Ибо красота — это изменчивый сон, Приснится и враз ее не станет, А душа — это все на свете, Что нужно для жизни.

Рiдна краiна

Я мрiю доторкнутися до тебе
Мiй сон, промiння чистоi зорi
Дарую я тобi свое натхнення
Як зiрку,що горить в пiтьми
Моя любов до рiдноi краiни
Як пiсня колисковоi дитинi,
Яку спiвае мати у ночi,
Мiй край, души в тебе не чаю
Ти свiтла зiронька моя
Тебе всiм серцем привiчаю
Ти ненька рiдна ты земле моя!

© Copyright: Кударенко Елена, 2012

До дня Перемоги

Тату мій! уже піввіку нині,
Коли ти загинув у війні,
Так усе змінилося в країні,
Ти гадаєш, що пізнав би? ні!

Те чим ви пишалися, любили,
Навіть перемогу вже саму,
Різні невігласи так зганьбили!
Батьківщину хочуть розітнуть!

Так що батьку, як би ти піднявся,
Подивився б зараз навкруги,
Ти б у людях так розчарувався!
Бо свої ще гірш, ніж вороги!

Люди ті,.що ви їх врятували,
І поклали на війні життя,
Обеліски вже демонтували,
Бач, яке напало забуття!

Чи не швидко загубили пам'ять
Про Майданек і про Бабин Яр?
Може будуть ще й фашистів славить?
Господи, зніми з душі тягар!

Хоч маленьку маю я надію:
Переможе все ж здоровий глузд,
Забувать історію не смієм!
В ній святої Перемоги дух!

Життя пройде, немов вода,
і відцвіте, немов вишнева гілка...
в житті одна помилка - не біда,
біда, коли усе життя - помилка.

( Жизнь истечет, иссохнет, как вода
И отцветёт, растает, как улыбка
Одна ошибка в жизни — не беда,
беда, когда вся жизнь — ошибка )

Не говори печальними очима...

Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!

Я не скажу і в пам'яті - коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.

Страсті

Страсті із року в рік...
Страшно, бо все незмінно...
Грішні йдемо' в цей світ
І покидаєм тіло...

В церкві: «Прости, подай...»,
А за порогом далі —
Тільки брехня й хула
Крутять старі педалі...

В церкві: «Поклін, амінь,
Слава Тобі во Вишніх...»,
А за порогом — гріх
І нелюбов до ближніх...

Страсті із року в рік...
Страшно, що все незмінно...
Не воскресає Бог
Там, де у душах тлінно...

Вино і хліб

Вино і хліб... Торкаються уста
Благоговійно, тихо, несміливо,
Не байдуже. Це заповідь Христа:
«Ось кров Моя! А хліб — це Моє тіло!»
Вино і хліб... В нім зцілення душі,
В нім прощення і сила, і молитва...
Не просто так в саду, в нічній тиші
Звершилась за спасіння людства битва.
Було нелегко для Царя царів
На камені в сльозах благати небо.
«Пильнуйте!» — учням тричі повелів,
А Сам гріхи людей узяв на Себе.
Як часто чую я слова святі,
Що сповнені любові неземної...
Мене ще не було у цім житті,
А мій Христос терпів страшні побої.
Я уявляю погляд доброти,
Я знаю, гріх і мій Його поранив.
Прости мені, мій Господи, прости!
Тебе любити я не перестану.
Дозволь мені піднятись на гору,
Припасти трепетно до ніг пробитих.
Своїм волоссям я їх обітру,
Дозволь сльозами ніжно їх омити.
Не бачила, як Бога розп’яли,
Та кожен стук у серці відчуваю
І хрест, що над землею підняли,
Щоб серце чуло: «Я твій гріх прощаю».
«Радій, юдейський цар!» — кричав народ.
А вирок де? За що така розплата?
О, це ж моя вина... Прости, Господь,
Не краща я у вчинках за Пілата.
А серце прагне бути в тім саду...
Я постараюсь стримувати сльози.
Дозволь, Ісусе, поруч припаду,
Нехай на мене падають погрози.
Я обіцяю, буду тихо йти,
Ступатиму в сліди Твої криваві.
Навчи мене молитись так, як Ти
В саду молився Гетсиманськім.
Вино і хліб... Схиляюсь в простоті.
Тут ні до чого вся земна гординя.
Ісус, Ти вмер за мене на хресті,
І в цьому є моя... моя провина.
Вино і хліб... Торкаються уста
Благоговійно... Тихо... Несміливо...
Мов спомин для душі — слова Христа:
«Ось кров Моя! А хліб — Моє це тіло!»

Не вимовлю ні слова. Помовчу.
А дощ іде. А вітер хилить клени.
На серці так бентежно — до плачу.
Присядь, кохана, ближче біля мене.

Отак. Спасибі. Чуєш, як шумить,
Як шелестить, кипить травнева злива?
Увесь наш вік — одна жагуча мить,
Я б так хотів, щоб ти була щаслива!

Нехай не ятрять прикрощі душі,
Нехай квітує щирість поміж нами…
Присядь. Послухай. Шелестять дощі
Про те, чого не вимовиш словами.

Києве мій

Грає море зелене, тихий день догора,
Дорогими для мене стали схили Днiпра,
Де колишуться вiти закоханих мрiй...
Як тебе не любити, Києве мiй!
Вечорiв оксамити, мов щастя прибiй...
Як тебе не любити, Києве мiй!
В очi дивляться канни, серце в них переллю,
Хай розкажуть коханiй, як я вiрно люблю.
Буду мрiяти й жити на крилах надiй...
Як тебе не любити, Києве мiй!
Спить натомлене мiсто мирним, лагiдним сном,
Ген вогнi, як намисто, розцвiли над Днiпром,
Вечорiв оксамити, мов щастя прибiй...
Як тебе не любити, Києве мiй!
Вечорiв оксамити, мов щастя прибiй...
Як тебе не любити, Києве мiй!

Чужа душа — то кажуть; темний ліс. А я скажу: не кожна; ой не кожна ! Чужа душа — то тихе море сліз. Плювати в неї - гріх тяжкий; не можна…

Вона прийшла.

Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не приспи, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш, - тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни...
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.

Завжди знайдеться ескімос, котрий дасть вказівку жителям тропіків, як їм поводитись під час спеки.

Не можна, мабуть, інакше, як тілько горем та бідою довести людей до розуму.

Песня - Нiч яка мiсячна

Без слов.

Акерман

Черкає сонце обрій золотистий
І засинає все,та хвиля лиш не спить
Вона несеться вище,вище,вище
Й запам'ятовує цю прекрасну мить
Цю мить ,коли заснуло місто
Таке прекрасне і таємне водночас
Що вже від холоду загорнулось в листі
Чи то від холоду,а може і від нас...
Ви знаєте,та я не так і довго
Живу у Білім місті-в цім раю
Де час вмить зупинився за порогом
І я іще не знаю,де стою
Тут навкруги усе таке сучасне
Та водночас-таємна глибочінь
Спокійне й радісне,духовне та - прекрасне
Коли у нім,то хвиля в височінь
Я так люблю пройтися ...захід сонця
Коли осінній вечір,зимня ніч
Ліхтарик жовтий майорить у очі
І чути лиш пташиний переклич
Воно чарує багатьох поетів
І кожен в ньому є - талант
Воно не має нічого,окрім злетів
Це моє місто ,це мій є

Не нагадуй

Не нагадуй про перше кохання,
Хоч було воно дуже давно,
Скільки вилито сліз до світання!
Ти не знав і тобі все одно!

Як побачу здалека на розі,
Серце тьохка, тріпоче, як птах,
І вертала додому в тривозі,
Щоб ти смутку не бачив в очах.

Я була дуже горда дівчина,
З тих, що душу високо несе,
Якщо мене полюбить хлопчина,
Лише він скаже перший усе!

Скільки літ відтоді промайнуло,
А неначе учора було,
Не розпитуй мене про минуле,
Що було, вже давно загуло!

Тобі дякую, Господи, Боже,
Моє серце лиш Ти захистив!
І завжди Ти мені допоможеш,
І в житті додаєш мені сил.

Душі ніхто не бачить, а чує не кожний...

Зів'ялі квіти, які зберігаються у душі у вигляді жалю за минулим або нездійсненним, треба викидати.

Кохай! Бо час тебе не жде. Він забирає твої дні і ночі. Кохай допоки тіло спрагле й молоде. Бо в старості кохають тільки очі.

ЯК ТИ ЛЮБИШ УКРАЇНУ

— Як ти любиш Україну, 
Мій маленький друже?
— Нашу рідну Україну 
Люблю дуже, дуже!
— З Україною нікого 
В світі не боюся.
І щоранку я до Бога 
За неї молюся.
Щоб була щаслива, дуже, 
Щоб була багата. 
Я люблю її так дуже, 
Як маму і тата.

Хай у казкову новорічну мить
Обов’язково збудуться бажання,
Хай у домівку щастя поспішить,
Мороз на склі малює привітання.
Нехай в цю ніч збуваються дива,
Хай радість сипле чистим снігопадом,
Нехай добра чаруюча краса
Іскриться новорічним зорепадом.
Нехай воскресне віра у дива,
Навіть у тих, хто зовсім в них не вірить,
Із Новім Роком! – радісно луна,
Нового щастя сходить щедра зірка.

Не чіпляйтеся за минуле…

Не чіпляйтеся за минуле,
Не живіть образами,
Згадуйте хороше,
Нікому не заздріть.
Все, що небом Вам послано,
Приймайте як належне,
Все, що зроблено — на краще.
Як би не було складно,
На долю не ремствуєте,
Кожна мить будьте щасливі,
Та інших не судіть
За їх слабкості часті.
За улюблених боріться
Богом даними силами,
Не скупіться На слова,
Будьте ніжними з милими.
Як же просто жити радісно!
Захоплюйтеся заходами,
І закохуйтеся усією пристрастю
В життя свою смугасту…

Песня

Красивая украинская песня.

Дiти Освенцима

Освенцим - чорний табір смерті.
В дитяче серце сіє жах.
Обійми пекла розпростерті,
Та чорний попіл на губах.

І знов підйом, знов треба встати.
На серці — спогади сумні.
Хлопчині знов наснилась мати,
Як німці страчують її.

А день новий несе страждання,
Проймає тіло біль страшний.
Із вуст зірвалось запитання:
«Чому я, Боже, ще живий?

Я кожен день терплю тортури,
Мене катують лікарі.
Пускають кров, дають мікстури,
Ножами ріжуть на столі.

Померли вчора Влад та Рая.
Щасливі. Мабуть, вже в раю.
А я живий! А я страждаю!
Так забери мене, молю.

Терпіти біль не маю сили!
Тут кожен день лунає плач...».
І знов в барак змарніле тіло,
Приніс під вечір наглядач.

Страхіття дня тепер позаду,
Ніч принесла на крилах сон.
І знов прийшла до нього мати,
У неї коси, наче льон.

Благав малюк: «Матусю, мила!
Ти забери мене у рай!».
Вона, лиш пальцем погрозила,
Злетівши геть за небокрай.

Скінчилась оберега ночі,
І день страшний вступив в права.
Відкрив хлопчина карі очі,
А сил підвестися нема...

Торкалась смерть його рукою,
Він чув, як стигла в жилах кров.
Зненацька, тихою ходою,
Солдат до хлопця підійшов.

«Вставай. Ти вільний. Чуєш, сину?
Фашист розбитий в пух і прах!».
«Ти хто?»-, спитав його хлопчина.
Солдат всміхнувся,- «Я — казах.

Зі мною Боз, з Таджикистану,
Гліб — білорус, Вано — грузин,
Сергій та Ігор — росіяни,
Та з України Северин.

Вставай!». А встати сил немає...
Малий підвівся та упав.
«Тримайся, хлопче! Так буває.».
Солдат його на руки взяв.

У цей святий, щасливий ранок
Сміялось сонце за вікном.
Ум’яв хлопчина на сніданок
Солодкий пряник з молоком.

Зупиніться

Так багато зустрічаю
Жебраків, убогих,
Але ще я помічаю:
Не згадують Бога!
Але ж Він життя дає нам,
Ще й гріхи пробачив!
А ви Його знов клянете,
Як сліпці неначе!
Закликаю всіх: зверніться
До Нього в молитві!
Не грішіть вже! Зупиніться!
Досить вже загиблих!

Тріо Мареничів - Чом ти не прийшов

Душевная песня на украинском языке.

Народ, который не знает своей истории - это слепой народ. (Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.)

Любить Украину

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди!

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі...
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі...

Як та купина, що горить -- не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових.

Любіть у коханні, в труді, у бою,
як пісню, що лине зорею...
Всім серцем любіть Україну свою --
і вічні ми будемо з нею!

Живеш і радієш життю,
Іль плачеш вночі в тиші,
Все це лише твоє, повір мені,
Твоя доля дісталася лише тобі.
Не в наших силах змінити долю
І кого звинувачувати за це,
Життя коротке… Ми гості на землі,
Але надто пізно розуміємо це…