Раз Память жива, значит живы Герои! (GrafBorisfen)
GrafBorisfen
9 Сентября 2021
Палаюче серце Данко. =GrafBorisfen=
Юрий Сафроненко
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
~ У мене - як у рідній теплій хаті!
~ Зайшов у гості, далі не підеш.
~ У горщику вареники лопаті,
~ Та чай із медом.
~ Соняшник
~ авжеж...
~ Усюди, де ти будеш мандрувати,
~ Мої вірші ти будеш пам'ятать.
~ Бо в них є мед і сіль,
~ Дитинство, батько й мати!
~ В них Сила й Воля,
~ Україна,
~ Слава,
~ Рать!
=GrafBorisfen=17.12.2020/Українська Республіка Велика Київська Русь - це уся Наша планета Земля!/
;;~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~;;
Палаюче серце Данко.
За легендою з твору Максима Горького "Старуха Ізергіль"
Обабіч лісу степ шумів,
А в лісі - хащі та болота,
І жоден йти в той ліс не смів,
Бо там - погибель та мерзота.
А степ бринів своїм життям -
Тут бджілки квітки цілували,
Шарілись зорі майбуттям,
Троянди стежками гуляли...
Раптово зла та хижа сила,
Що чатувала осторонь,
Ганьбою смерті степ накрила,
І день поринув у вогонь.
Всі встали в бій за Волю рідну -
І день, і ніч звеніла сталь!
Але навалу ту огидну
Здолати не змогли, нажаль.
Прийшлося Русам відступити,
До лісу з хащами болот,
Щоб знову сили відновити,
Та зберегти від смерті Род.
Навколо темрява колюча,
Коріння лапами стирчать,
Погибель темна та вонюча
Усіх жадає розірвать.
Що ж тут робити, як тут бути?
Назад немає вороття.
Бо там ганьба та рабства пути,
Там прірва - шлях у небуття.
Попереду ж - дремучі хащі,
Та топі гибельних болот...
І пали духом, бо ледащі
Злій долі дати відворот.
І разом темрява всіх жахом
Сковала волю йти вперед,
Ганьба із панікою й страхом -
Робили лісом очерет.
Тут вийшов молодий хлопчина:
- Сидяча паніка - то жах!
Для тих, хто скигле - трясовина,
А хто борець - здолає шлях!
І Данко всіх повів крізь хащі:
- Триматись разом, як один!
Не страшен морок й вовчі пащі,
Якщо ти Роду вірний син.
Всі зупинились й зароптали:
- Куди ти нас завів, юнак?!
Де ми були, ми б не пропали!
А звідсіля нам вийти як?
Ти зрадив нас й завів в халепу!
Смерть ти отримаєш від нас!
І кинув він в юрбу свирепу:
- Ще не кінець, і ще не час!
Попереду жде перемога -
До неї нелегка дорога!
Йому у відповідь луна:
- Ми йдем вже вічність!
Де вона?!
Темрява й морок ликували,
Дощем цю злобу поливали.
Ганьба, де злагоди нема!
На зміну спору йде війна...
І зиркнув він на цей гармидер,
З погруддя серце своє видер,
Підняв, як сонце над собою,
Над ошалілою юрбою!
- Усі - вперед! До перемоги!
Я вам осяю всі дороги!
І морок миттю відступив,
І дощ забув, що з неба лив.
І ліс загув від топотіння.
Дрібницей стали всі падіння...
І той, хто гинув, - сміючись,
На сонце теє дивлючись!
Шарахались дерева з шляху,
І страх вмить вивернув рубаху.
Бо Жага Волі - Сила Сил -
Це зірка для усіх вітрил!
Раптово темрява пропала,
Доба навколо світла стала.
Ліс відступив, і вщухла злива,
Поперед очи - в квітах нива.
Навколо світ цвіте та сяє!
Під сонцем соловей співає,
Веселка землю обійма, -
Крізь хащі дерлись недарма!
Тут степ бринить своїм життям -
Та бджілки квітки знов цілують,
І зорі в мріях майбуття
Проміння росами фарбують.
А Данко посміхнувся й став,
В руці вогонь іще палав,
Вдихнув погруддям вітер Волі -
Жаданий, рідний аж до болі!
Вклонивсь на грудь, схилився долу,
З долоні серце покотилось,
І пульсом перемоги билось.
Душа героя вийшла з тіла,
І світлим ангелом злетіла,
Але юрбі все це - дарма -
Співає радості сурма!
Потопотіли фсі до дива -
Жаданна, світла, вільна нива!
Яка їм справа до героя.
Лише один від них відстав,
Навколо озирнувся й став,
Де серце сяяло іскрою.
І тихо наступив
ногою...
...
Коли зоря роняє сльози,
Вклонились долу всі берьози,
Роса іскринками блищить -
То серце Данко
м
а
й
о
р
и
т
ь
!
П/Н.
...Якщо ти став на шлях до бою,
До Перемоги над ганьбою.
Не зупиняйся! Йди вперед!
І вщухне ліс, як очерет.
Сильніш палаючого Серця
Немає в світі більш нічого!
Любов безмежна й Жага Волі -
Це прапор сяючий Життя!
Та шлях у світле Майбуття.
Та подивіться вгору люди! -
Там серце Данко нам палає -
До перемоги всіх гукає!
А всі неначе наважені
Шукають щастя у кишені...
=GrafBorisfen=15.12.2020/Мiдгард - планета пiд яскравим серцем Данко/
GrafBorisfen
9 Сентября 2021
Барда. Легенда славного НаРода Кельты. Быль.
/Юрий Сафроненко/
Моей дочери
Сражались кельты с чёрной силой,
В руках мечи, спина к спине.
Свой путь закончив не могилой -
Тела оттризнились в огне.
Но пламенем огня объятый,
Тот воин снова воскрешал.
И снова в бой, ведь враг проклятый
В злодействе устали не знал.
Но это было много позже..
А нынче бились до зари.
Запёклась с потом кровь на коже,
Сочились кровью мозоли.
Кровь пропитала всё, как в губке.
За кельтом кельт пал славный Род.
И в этой страшной мясорубке
Был героический народ.
Стояли на смерть друг за друга.
А смерть носилась тут и там.
В бою последняя услуга -
Не дать живым себя врагам.
Страшнее рабства нет на свете!
СвАбоду кельты возлюбя,
Все пали в битве, даже дети...
Себя в бою не пощадя.
А за спиной бойцов стояла
Спокойно юная заря -
В руках дочуроньку держала,
Судьбу слезами не каря.
Кормила грудью, улыбаясь,
Поя дочурку молоком.
К дитю губами прикасаясь,
Как будто битва ни при чем.
Ребёнку рано знать о смерти!
Ведь он не знает слово Честь.
И в этой жизни круговерти
Всему своё ведь время есть.
И Барду накормив с улыбкой,
От стрел собою защитив,
Пустила в лодке милой рыбкой,
Слезу прощанья истребив.
И пока лодка отплывала,
С земли взяла последний меч
С врагами молча биться стала,
Платок цветастый скинув с плеч.
Наградой матери была -
Что б лодка дальше уплыла.
Промчались годы вдаль рекою,
Но Род Героев не ушёл!
С улыбкой, Бардовской такою,
Зарёй прекрасной вновь расцвёл.
Поцеловав дочурку нежно,
Стояла юная заря.
Там, где травы моря безбрежно
Качались, памятью горя...
Она не знала ни отца,
Ни матери, ни имя Барда,
Но гордые черты лица
Достойны Славы Чести - Барда.
В руках своих она держала
Всю славу Рода своего!
И с упоеньем целовала -
Ведь выше нету ничего!
А подсознанье диктовало:
- Ребенка Бардом назови!
С улыбкой солнышко кивало,
И в небе пели соловьи.
=GrafBorisfen=05.11.2020/Бермуды/
