Людмила Гуменюк - стихотворение «Не надималося моє серце»

Не надималося моє серце

На Тебе, Боже, всі надії (Псалом Давида 15)

На Тебе, Боже, всі надії,
І до Твоїх святих полину.
Хай вороги про чуждих мріють,
А я й імен їх не помину!
Господь нам посилає долю,
Хвала Йому за ту, що маю,
Я виконаю Його волю,
За все Його благословляю!
Його я бачу коло себе,
І в серці радість не померкне,
Та ще я в мріях бачу небо,
Невже запхає мене в пекло?
Моєї спадщини Ти– частка,
Тримаєш келих і жереба,
Все буде так, як Твоя ласка,
Моє добро Тобі не треба.
Ти в пеклі не покинеш душу,
Не даш святому бачить тління,
Я заповіти не порушу,
Мене навчиш Ти розумінню!
Шляхи мені в житті Ти вкажеш,
І перед благими очима
Мій Боже! Та куди Ти вкажеш,
Лиш здвигни легенько плечима!

Почуй. (к Псалму Давида 60)

Почуй, почуй моє моління!
Із болем в серці я гукаю…
Я плачу, я – Твоє творіння,
Так захисти мене, благаю!
Закинь на скелю недосяжну,
Дозволь пожити біля Тебе,
Зменши, нарешті, силу вражу,
Я лиш дивитимусь на небо!
Я виконаю заповіти,
Тобі псалми співати буду,
Прошу: подовж цареві літа,
Щоб я діждав страшного суду!

Помилуй, Господи, мене

Помилуй, Господи, мене!
Бо люди хочуть проковтнути!
Одного дня не промине –
Знов вороги щось можуть втнути!
Як проти мене повстають,
Із упованням я – до Тебе!
З Тобою я їх не боюсь,
Це ж плоть! Лякатися не треба!
Поперекручують слова –
Я в Господі прославлю слово:
Тобі і слава і хвала!
Шукають, щоб зробити злого?!
Збираються, ховаються,
Зловити хочуть мою душу,
І таки надію мають:
З стежини я своєї зрушу?
Господь! За зло їх покарай!
Мої Ти сльози злий у посуд,
Тинятися не можу – край!
У книзі запиши їм осуд!
Тебе покличу, ворогів
Назад від мене повертаєш,
І от тоді я і взнаю,
Що Ти мені допомагаєш!
Так, не боюся я людей!
Я в Господі прославлю слово!
Спасешь від смерті, щоб ходив
Під очі Господа живого!