Дост.овер - стихотворение «Життя є почуття»

Життя є почуття

Господь – моє світло й спасіння моє (Пс. 26)

Господь – моє світло й спасіння моє,
Кого мені боятися?
Господь – це фортеця усього життя,
Кого мені лякатися?

Якщо злодії в наступ проти мене підуть,
Супротивники і вороги,
То самі перечепляться , разом впадуть,
Зжерти тіла мого – не змогли!

Якщо армія проти мене піде,
Не злякає то серця мого,
І якщо проти мене стане війна,
Не залишить надія його.

Одного я у Господа лише прохав,
І того тільки я і шукаю,
Щоб у Божому домі я перебував,
Стільки днів, скільки я жити маю.

Все життя споглядати Господню красу,
І відвідувати храм Його,
В день нещастя сховав би мене посеред
Потаємного місця Свого!

Він підніс би на скелю, де скинія є,
Піднеслась би моя голова,
Я б забув ворогів, а співання моє –
Ти б, мій Боже, почув всі слова!

Господи, Ти чуєш голос мій, я кличу,
Ти помилуй, вислухай мене!
Серце каже від тебе «шукай обличчя»,
Не відкинь, хай Твій гнів обмине!

Не покинь мене, мій Помічник, мій Боже,
Мій Спасителю, не залиши!
Батько й мати мене залишили, Боже,
Але Ти, Господь, мене прийми!

Твоїм шляхом іти навчи мене, Господь,
І заради моїх ворогів,
Ти на їхню сваволю не видай мене,
Не віддай мене на їхній гнів.

І я вірую, що ще побачу добро,
На землі дасть Господь, де живі,
Мужнім будь,хай Господь зміцнить серце твоє,
В Бозі будуть надії твої.

Той що на Бога сподівається

Той що на Бога сподівається,
Наче високая гора,
Зі свого місця не зсувається,
Стоїть повік, хоч все мина.

Навкруг Ієрусалиму гори,
Господь там, де Його народ,
З ним Бог віднині і на всі пори,
Бо це - Ним вибраний народ!

Господь не залишить жезла лихих
Зверху над жеребом правих,
Щоб правий рук своїх не простягав
До беззаконних марних справ.

Добрим та правим у їхніх серцях
Прошу, Господь, благотвори!
А тих, що ходять по кривих стежках,
Господь, від лиха відверни!

На Україні є усе

На Україні є усе, і золото й уми хороші,
Тож думка ця мене гризе, чому у нас немає грошей?
Уми тікають за кордон, бо їм там ліпше працювати,
На Україні п’ять мільйонів померло, - нічим годувати?

Чому чудовий чорнозем добробуту нам не приносить,
А ми пекучі сльози ллєм, невже поневірянь не досить?
То хто ж керує нами так, щоб люди швидше вимирали?
Навіщо ж нами править так? хіба таких ми вибирали?

Усе найкраще, що було, в липкій багнюці потопили,
І не одно уже мурло ми на горбі своїм возили!
Багато розвелося їх, робити нам голодомори,
Нас ділять на чужих, своїх, і не життя тепер, а горе!

Тож в Україні є усе, чому ж народу гірше жити,
Куди ж наш корабель несе? невже втонути, а не плити?
Всі їдуть, щоб залізти так: в країну нашу, навіть в душі,
А новоявленим панам немає сили з місця зрушить!

Отож такії дурні ми, як іноземцям піддамося,
І патріоти в нас німі, тривог не б’ють лише голосять!
Казати так не будемо, є Той, Хто нам добра бажає,
Про це ми не забудемо, на молитви відповідає!