Статусы - На украинском

Sándor - magyar 8 Марта 2020
Життя пройде, немов вода,
і відцвіте, немов вишнева гілка...
в житті одна помилка - не біда,
біда, коли усе життя - помилка.

( Жизнь истечет, иссохнет, как вода
И отцветёт, растает, как улыбка
Одна ошибка в жизни — не беда,
беда, когда вся жизнь — ошибка )
Sándor - magyar 27 Марта 2020
Душі ніхто не бачить, а чує не кожний...
Sándor - magyar 27 Марта 2020
Поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш.
Sándor - magyar 27 Марта 2020
Хто не жив посеред бурі, Той ціни не знає силі, Той не знає, як людині Боротьба і праця милі.
Sándor - magyar 27 Марта 2020
Хто нікчемну душу має, то така у того й мова.
Sándor - magyar 4 Марта 2020
Кохай! Бо час тебе не жде. Він забирає твої дні і ночі. Кохай допоки тіло спрагле й молоде. Бо в старості кохають тільки очі.
Sándor - magyar 8 Марта 2020
Чужа душа — то кажуть; темний ліс. А я скажу: не кожна; ой не кожна ! Чужа душа — то тихе море сліз. Плювати в неї - гріх тяжкий; не можна…
Sándor - magyar 4 Марта 2020
Поражение - это наука. Никакая победа так не учит. (Поразка — це наука. Ніяка перемога так не вчить.)
Андрей Антонюк 29 Февраля 2020

Ти завжди поруч

Коли до тебе зовсім трохи,
Твій подих чую він шепоче.
Пів кроку я пів кроку ти,
Навіки зблизилися ми.

Не чую гуркіту машин,
Не відчуваю негатив.
Переді мною тільки ти,
Я сповнений від теплоти.


Нам дали вічність,щоб кохати,
Нам непотрібно гальмувати.
Коли ми вдвох в душі весна,
І за вікном промінь тепла.

Прийди, побач і обійми,
Очами ніжно пригорни.
Мелодія серця не буде згасати,
І будем під пісню ми танцювати.

Розтане сніг, пройдуть морози,
Розквітнуть барви почуття.
Заради посмішки твоєї,
Живу на цьому світі я.
Sándor - magyar 31 Декабря 2019
Хай у казкову новорічну мить
Обов’язково збудуться бажання,
Хай у домівку щастя поспішить,
Мороз на склі малює привітання.
Нехай в цю ніч збуваються дива,
Хай радість сипле чистим снігопадом,
Нехай добра чаруюча краса
Іскриться новорічним зорепадом.
Нехай воскресне віра у дива,
Навіть у тих, хто зовсім в них не вірить,
Із Новім Роком! – радісно луна,
Нового щастя сходить щедра зірка.
Sándor - magyar 4 Марта 2020
Народ, который не знает своей истории - это слепой народ. (Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.)
Олександр Довженко
Sándor - magyar 4 Марта 2020
Борись в ім'я честі. Якщо доведеться ще раз бути пораненим, проливай свою кров, як благотворну росу, і усміхайся.
Олександр Довженко
Sándor - magyar 4 Марта 2020
Дитинство дивується. Молодість обурюється. Тільки літа дають нам мирну рівновагу і байдужість.
Олександр Довженко
Sándor - magyar 4 Марта 2020
Здушили сльози — не виходь на люди. Болить душа — не виявляй на вид.
Ліна Костенко
Sándor - magyar 4 Марта 2020
Мужество не дается на прокат. (Мужність не дається напрокат.)
Андрей Антонюк 11 Февраля 2020

Майбутнє

Минають дні і тихо плине час,
І за вікном не має тих людей,
З якими ти вітався кожен день.
У цьому світі більшість ,вірить в гроші.
Цей "чортів бог",бере за це життя.
І ті ,хто поклонився темноті
Навіки душу замочили в крові .
Тому що ,світ жорстокий та німий.
І кожен день ти спиш один.
І кожен день як дикий звір ,блукаєш в самоті своїй.
Минають дні,минають ночі ,а я стою біля вікна і як же сумно й одиноко коли країни в нас нема.
Надія є у мріях моїх там люди:світлі ,щирі та дбайливі.
Там люди вільно розмовляють там депутати помагають .
І є гарант він для людей, який для нас, а не для своїх дітей.
І буде так ,як мрію я.
Не через рік і навіть два,але це буде обіцяю.
Це мій народ, моя держава.
Андрей Антонюк 11 Февраля 2020

Бути з тобою

Атрофоване серце, кохає тебе,
Змучане , стомлене , чекає тебе.
Незнає куди подітись йому,
З грудей вилітає, тебе виглядає.

Я просто хочу бути з тобою,
Бути завжди і бути навколо.
Бути весь час, кожну мить існування,
Бути до поки, чути гуркання.

Щодня вдихаю запах мрії,
Не знаю я чому дурію.
Він зводить з розуму мене,
В легенях чути лиш тебе.

А від очей твоїх я млію,
Вони завжди мене зігріють.
В них колір теплого вогню,
В них бачу неземну красу.

Ось так, вбираю запах тіла,
Цілую всюди, ти красива.
А голос твій - це спів птахів,
І дотик рук знімає біль.

За це , б віддав усе , що маю,
З мінора перейти в мажор.
З любовю в очі подивляюсь,
Радію я ,що їх знайшов.
Андрей Антонюк 18 Февраля 2020

Надія на краще

Скажи мені хто я,
І чому душа пуста.
І доля не всміхається в житі,
Іду не знаючи , що буде в майбуті.

І сьогодення, знову ставить на коліна,
Прискіпливо руйнує наші мрії.
Як птах без крил, не бачивши свободу,
Хотів летіти тільки вгору.

І не кажи, що між нами є війна,
Не слово ранить, а нездійснені діла.
Кричу, почуй мене життя,
Чому з мільярдів тільки я

І не знайоме почуття,
Вона не знала, то був я.
В думці і в словах, я бачу з неба знак,
І тільки він покаже шлях.

І сонце вийде з горизонту,
Розтане лід в наших морях.
Розквітне,щось всередині знайоме,
І буде так завжди у нас
Андрей Антонюк 18 Февраля 2020

Ти - моя тишина

З тобою я стою,
Я залишив серце і любов свою.
До тебе я вернусь,
Хоть незнаю де, але тебе найду.

Прийди до мене в снах,
Я відкрию світ, який в моїх очах.
Побудь зі мною тут,
І відкинь думки,які наздоженуть.

Я так хотів сказати,
Що тебе буду завжди чекати.
Поринь в нашу любов,
І скажи чи хочеш знов і знов.

Незнаю я чому,
Але я від тебе з розуму зійду.
Ти моя тишина,
Ти мій спокій і вип'ю я тебе до дна.

Забери мене, мовчи,
Якщо хочеш то нічого не кажи.
Ти поселилася в мені,
Ти в думках, в крові, в душі, завжди в мені.

Прийди до мене знов,
Розкажи мені про свою любов.
Забудь, що було до...
Та живи сьогодні й знай, ти є мій рай.
Sándor - magyar 7 Декабря 2019

Дiти Освенцима

Освенцим - чорний табір смерті.
В дитяче серце сіє жах.
Обійми пекла розпростерті,
Та чорний попіл на губах.

І знов підйом, знов треба встати.
На серці — спогади сумні.
Хлопчині знов наснилась мати,
Як німці страчують її.

А день новий несе страждання,
Проймає тіло біль страшний.
Із вуст зірвалось запитання:
«Чому я, Боже, ще живий?

Я кожен день терплю тортури,
Мене катують лікарі.
Пускають кров, дають мікстури,
Ножами ріжуть на столі.

Померли вчора Влад та Рая.
Щасливі. Мабуть, вже в раю.
А я живий! А я страждаю!
Так забери мене, молю.

Терпіти біль не маю сили!
Тут кожен день лунає плач...».
І знов в барак змарніле тіло,
Приніс під вечір наглядач.

Страхіття дня тепер позаду,
Ніч принесла на крилах сон.
І знов прийшла до нього мати,
У неї коси, наче льон.

Благав малюк: «Матусю, мила!
Ти забери мене у рай!».
Вона, лиш пальцем погрозила,
Злетівши геть за небокрай.

Скінчилась оберега ночі,
І день страшний вступив в права.
Відкрив хлопчина карі очі,
А сил підвестися нема...

Торкалась смерть його рукою,
Він чув, як стигла в жилах кров.
Зненацька, тихою ходою,
Солдат до хлопця підійшов.

«Вставай. Ти вільний. Чуєш, сину?
Фашист розбитий в пух і прах!».
«Ти хто?»-, спитав його хлопчина.
Солдат всміхнувся,- «Я — казах.

Зі мною Боз, з Таджикистану,
Гліб — білорус, Вано — грузин,
Сергій та Ігор — росіяни,
Та з України Северин.

Вставай!». А встати сил немає...
Малий підвівся та упав.
«Тримайся, хлопче! Так буває.».
Солдат його на руки взяв.

У цей святий, щасливий ранок
Сміялось сонце за вікном.
Ум’яв хлопчина на сніданок
Солодкий пряник з молоком.
Vita 4 Февраля 2020
Ламай мене,розбий
І просто розтопчи.
Своїм коханням до другої,
Любов в душі згаси.
Нехай згорить до попелу
Кохання у душі
Ми більше не побачимо
Ці пристрасті палкі,
І той вогонь на згарищі
Згасає навесні...
А очі я заплющила,
Не бачити б цього
Як ти, немов розгублений,
Душа твоя тремтить,
І погляд твій загублений
Сльоза десь там бринить...
Ольга Шелих 5 Октября 2019

Місяць і зорі

Сьогодні в ночі літала я !

Чи то так зорі сяяли яскраво...

Чи то так солодко було мені...

До місяця я
піднімалася.

Він друг, товариш мій.

Мене, до себе кличе часто.

І у коханні зізнається, у вісні.

Йому я душу відкриваю, і розповісти можу все, все, все!

І Він мене ніколи не осудить...

Лиш міцно за руку візьме...

І ніжно, ніжно поцілує...

А поцілунок після сну, на вустах залишить, солодкий присмак меду.

І місяць любить все мене....

А я кохаю зорі...

Блакитне небо восени кохаю я....

І пристрасно кохаю темну ніч!

В ній завжди яскраво палають зорі!

Палає з ними і серце моє....

І місяць мій, він завжди зімною поряд...

Оберігає від висот страшних, широких безтрашних польотів.

Тихенько він буває плаче, коли туманність і ніхто його не бачить.

А його жалію, неначе немовля своє рідненьке.

І часто він мене питає, соромиться і темніють його боки.

- Чому не я?

- Чому ти любиш зорі?

І що тут милий тобі скажеш....?

У серця лиш свої закони....

Буває так, що любимо одних, а
нас кохають інші......

І що поробиш, серцю не на кажеш!

Поглянь на мене, я теж тебе люблю,
як друга вірного, що світить у ночі.

Немов як день, стежинки прокладаєш.

А зорі я кохаю серцем!

То поклик мій душі!
Не вдієш тут нічого...

Мені вже милий час...

Виходить сонце з-за гори...

І ти не плач!

Я буду знов чекати ночі.

І будем знов літати ми!

Лиш тільки ти - І я...

- І ніч...І зорі...

І навіть у туманності прийду!

Прийду обов'язково!

Бо день, малює сонце!

А ніч дарує мені крила!

Ніщо того не варте на землі!

Як ніч!

Яка малює зорі!

Коли лечу на небі я,

Над зорями яскравими до тебе!!!

©Ольга Коваленко-Шелих
Юльчик 30 Октября 2019
Коли душа від болю розривається
І ніщо не миле на землі.
До Тебе Боже лину подумки
О, допоможи, спаси і підкріпи.

Коли сум на серці, туга за домівкою
Я знаю, Ти в силах підкріпить
Дати силу, допомогу, радість
І про вічний дім мені розповісти

О, скоро прийде час, війду я в небо
Тоді мине і горе, і печаль
І радість душу огортає
О, скоро-скоро буду там.
Sándor - magyar 7 Декабря 2019

Матч смертi с переводом на русский язык

Осінь прийшла золотиста.
Рік сорок другий минав.
Змащений чобіт фашиста
Київську землю топтав.

Сльози кияни ковтали,
Сів супостат на престол.
Німці розваг забажали,
Здумали грати в футбол.

На передодні зібрали,
Потай киян у дворі.
Строго гравцям наказали,
Щоб поступалися в грі.

Перемогти у неволі,
Це для команди не жарт...
Ось на футбольному полі,
Стрілись «Флакельфа» і «Старт».

«НІ! Ми не станем рабами!»,-
Стисли гравці кулаки.-
«Тож перемога за нами!
Нумо! Вперед, козаки!

Ми не знеславимо місто!
Ми не програємо матч!».
З тріском в ворота фашиста
Влучив суперника м’яч.

Німці киянам програли.
Здужали наші гравці!
Хлопців в концтабір забрали,
Звідки вернулись не всі...

Грайте розгонисто горни!
Пісню співайте гравцям!
Слава команді футбольній!
Слава відважним борцям!


МАТЧ СМЕРТИ
Осень стоит золотиста.
Сорок второй нынче год.
Под сапожищем фашиста
стонет родимый народ.

Плачут от бед киевляне.
Сел супостат на престол.
На развлечения тянет
немцев: сыграть что ль в футбол?

Перед началом собрали
наших тайком на дворе,
настрого им приказали,
чтоб поступались в игре.

Вырвать победу в неволе...
В этом беспомощен фарт.
Вот и футбольное поле.
Встретились "Флакельф" и "Старт".

"Нет! Мы не станем рабами!",-
сжали бойцы кулаки.
"Будет победа за нами!
Ну-ка вперёд, казаки!

Не опозорим свой город!
Не проиграем мы матч!"
После начала так скоро
влуплен фашистам был мяч.

Немцы тогда проиграли.
Сдюжили матч игроки.
Хлопцев в концлагерь забрали.
Кто возвратился, редки...

Горны, звучите раздольно!
Пойте свой гимн игрокам!
Слава команде футбольной!
Слава отважным борцам!
Ольга Шелих 3 Октября 2019

Не йди...

..... Не йди......

Благаю тебе не йди.

І моє серце не відпусти.

І навіть коли я буду від болі, у злості кричати в ночі ...

- Йди!

ИТи тільки не йди!

Лише не йди,благаю...

Бо то не я!

Бо то душа кричить, від болю і від жалю !

Як любиш, то просто обійми!

Та не відпусти!

Благаю...

Лише послухай своє серце!

Поглянь в мої очі яскраві!

Що бачиш ти в них?

Те що розгледіти зміг , то все навіки твоє!

Не йди!

Благаю тебе, тільки серце моє не відпусти!

Бо як відпустиш, то воно помре!

Лихої долі, без тебе воно не витримає .

І як любов твоя осліпне, чи мене...

Від тяжких днів життя вона зупиниться.

І піде в забуття !

Поглянь знов в мої очі яскраві!

Послухай як б'ється серце у скронях!

Як подих завмирає!

Коли я поряд з тобою!

Бо справжня любов не вмирає!

Вона або є спочатку,

Або її і потім немає!

© Ольга Коваленко-Шелих
Vita 4 Февраля 2020
Очима ти сказав мені:люблю
Душа складала свій тяжкий екзамен
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
Несказане лишилось несказаним.

Життя ішло,минуло той перон,
Гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером,
Несказане лишилось несказаним.

Світали ночі,вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами,
Слова,як сонце сходили в мені,
Несказане лишилось несказаним..
Ліна Костенко
Vita 4 Февраля 2020

Альбатрос

Буває ,моряки піймають альбатроса.
Як заманеться їм розваги та забав.
І дивиться на них король блакиті скоса-
Він їхній корабель здалека проводжав.

Ходити по дошках природа не навчила-
Він присоромлений,хода його смішна.
Волочаться за ним,великі білі крила,
Як весла по боках розбитого човна!

Незграба немічний ступає клишоного:
Прекрасний в небесах,а тут-як інвалід!
Той люльку в дзьоб дає,а той сміється з нього
Каліку вдючи,іде за птахом слід.

Поет,як альбатрос-володар гроз та тросу
Глузує з блисавиць,жадає висоти,
Та,вигнаний з небес,на падолі земному
Крилатий велетень не має змоги йти.
Шарль Бодлер
Sándor - magyar 7 Января 2020
З Різдвом Христовим!
З Різдвом прекрасним!
Хай буде розум спокійним, ясним.
Хай світло й тепло на серці буде.
Хай це тепло відчують люди.
Іще бажаю добра і миру,
Завжди носити у серці віру!
Паша Броский 4 Января 2020

ДІВЧИНА ІЗ ДОНЕЦЬКА

Боронь її Боже - дівчинку із Донецька.
Най зорі над нею сіяють - потужні ТЕЦи,
Най батько Сварог обіймає своїми вітрами,
Бо віра її міцна, наче в Далай-Лами...

Бо віра її непохитна - мов танк, сталева,
Мов кошеня, що виросте й стане левом.
Бо втратила все, що тільки втратити можна,
Бо пізно назад, бо вийнято меч із ножен...

Бо треба іти, якщо, звiсно, хочеш жити,
Бо всі негаразди - такий собі янголів шифр.
Ніщо не даремно, якщо докопатись до суті.
Життя часом сіль - так важко в нім бути цукром...

Але якщо чесно, вже заїб*лась втрачати,
Долі удари сильніші ударів Чака
Норріса. Тут зламається кожен...
Можна їй трошки щастя, Господи, можна?

Бо час утікає, зникає піском крізь пальці,
І серце вмирає, тьмяніє із часом кристал. Цей
Вимір жорстокий із ніжними та слабкими,
Келих із болем випустив з лап... Кинув...

На голови Сатана тим, хто живе по правді,
Хто не живе так – у слуги собі побрав тих,
Хто підставляє щоку – таких б'ють жорсткіше,
Годі тут сподіватися на щось інше...

Годі тут сподіватись на щось ліпше,
Допоки за нею їде небесний ліфт ще...

Вона стане сильнішою... Хіба у неї є вибір?
Пофіг, що бл*дських думок витанцьовує вихор...

Пофіг, що градами сльози вмивають землю,
Що злі язики автоматними чергами стелять...

Боронь її Боже, фею із Чорного міста,
Де, мов піраміди під Сонцем стоять террикони,
Де мороку море, де справедливості мізер,
І вдалечінь тікають блакитні вагони...

Вона за вагонами в небо, у край дитинства,
Яке продала за "Саммерсбі" й синій "Вінстон"...
У місто байдужих, туди, де каштани, де Шева...
Те, що нещасна, зовсiм не значить дешева...

Серед усмішок, що хочуть лиш крові та плоті,
Згадує тих, хто пішов, а також тепло тих,
Якi були поруч, коли затягало небо
Димами та пилом, коли розривались комети...

Коли гриміли громи, Перунові раті,
Ішли, щоби жити, ішли, щоби помирати...

Хтось стрiв там початок, а хтось знаходив кінець там...
Боронь її Боже, дівчинку із Донецька...

© Паша Броский

Ілюстрація: Поліна Грозова
Sándor - magyar 20 Июня 2019

У РІДНОМУ КРАЇ

Одна Батьківщина, і двох не буває,
Місця, де родилися, завжди святі.
Хто рідну оселю свою забуває,
Той долі не знайде в житті.
У рідному краї і серце співає,
Лелеки здалека нам весни несуть.
У рідному краї і небо безкрає,
Потоки, потоки, мов струни, течуть.
Тут мамина пісня лунає і нині,
Її підхопили поля і гаї.
Її вечорами по всій Україні
Співають в садах солов'ї.
І я припадаю до неї устами,
І серцем вбираю, мов спраглий води.
Без рідної мови, без пісні,
Без мами збідніє, збідніє земля назавжди.
Автор неизвестен
Рассказать друзьям