Василь Симоненко - стихотворение « Вона прийшла.»

Вона прийшла.

Яке величне Твоє Iм'я

Господь!
Яке величне Твоє Iм'я!
Сягає слава аж за небеса!
I з вуст малечi та немовлят
Улаштував хвалу - яка краса!

Луну й зiрки то Ти поставив,
Бо ж небеса - це справа рук Твоїх,
Що є людина - пам'ятаєш,
Та ще й вiдвiдуєш синiв людських!

Людину перед ангелами
Применшив зовсiм небагато,
Славою i честю увiнчав
I поставив володарювати!

Все поклав Господь до її нiг:
волiв i вiвець, польових звiрiв,
i небесне птаство, риб морських,
Все, що ходить стежками морськими.

Господи, Боже наш!
Яке величне iм'я Твоє по усiй землi!

Альбатрос

Буває ,моряки піймають альбатроса.
Як заманеться їм розваги та забав.
І дивиться на них король блакиті скоса-
Він їхній корабель здалека проводжав.

Ходити по дошках природа не навчила-
Він присоромлений,хода його смішна.
Волочаться за ним,великі білі крила,
Як весла по боках розбитого човна!

Незграба немічний ступає клишоного:
Прекрасний в небесах,а тут-як інвалід!
Той люльку в дзьоб дає,а той сміється з нього
Каліку вдючи,іде за птахом слід.

Поет,як альбатрос-володар гроз та тросу
Глузує з блисавиць,жадає висоти,
Та,вигнаний з небес,на падолі земному
Крилатий велетень не має змоги йти.

До Тараса Григоровича Шевченка

(Посвящения известным лицам).

Гей, Тарасе, піднімися,
Та навкруги озирнися,
Подивись на неньку Україну,
Скажи: «люди, схаменіться,
не повинно так робиться,
нащо землю рвете на частини?»

Мабуть, ви усі забули,
Як панам тут добре було,
І як люд нещасний гинув усюди?
Якщо ви забули панство,
То згадайте хоч козацтво,
Скільки билися із турком люди!

Іще в людства на світанні
У священому Писанні
Бог звертався до людей зі словом,
Щоб єдине не ламати,
Не буде де сили взяти,
Так згадаймо зараз ту промову!

Що,мовчиш,Тарасе, милий!
Чи немає більше сили,
Бачити, як бідний люд страждає,
Нащо іншому рить прірву?
І того з корінням вирвуть,
Хто себе за пана тут вважає?