Стихотворение «Живеш і радієш життю…»

У Верховній Раді

І міністри засідають, і верховна Рада
І іде там принародно боротьба за владу,
Все під виглядом уваги до бідного люду,
А самі щоденно ціни підвищують всюди!

Ціни скачуть, наче коні, зовсім показились,
А керуючим все мало, щоб уже й вдавились!
Бо, приймаючи вердикти про приватну власність,
Хто, що буде викупляти, не наводять ясність!

В нас живе пенсіонерів майже половина
Хто з них може хоч би хату придбати для сина?
І ходити в магазини сенсу вже немає,
Наче в пащі злого лева грошики зникають!

Лев той, наче ненажера, що не дай, все мало,
В магазинах на прилавках є і м ясо й сало,
А за тії оселедці, за шматочок сиру
Мабуть, скоро з нас стягати почнуть власну шкіру.

Називають нас панами і навчають мови,
Швидко ми уже, панове, їстимо й полову!
Так що людоньки, дивіться, що з країни стало,
Де не глянь, все спекулянти, і усе їм мало!

А в парламенті все б ються за місця найкращі,
Невже знов розвісим вуха, як оте ледащо?
Нас примусили згадати хохлів з москалями,
Все для того, щоб забули про їх власні плями!

Хіба хто бажав такої долі: собі й дітям?
Більшість стала жебраками, іншім гроші – сміття!
Від життя тяжкого, люди, прикро так на серці,
Отако вже самостійність завдає нам перцю!

Києве мій

Грає море зелене, тихий день догора,
Дорогими для мене стали схили Днiпра,
Де колишуться вiти закоханих мрiй...
Як тебе не любити, Києве мiй!
Вечорiв оксамити, мов щастя прибiй...
Як тебе не любити, Києве мiй!
В очi дивляться канни, серце в них переллю,
Хай розкажуть коханiй, як я вiрно люблю.
Буду мрiяти й жити на крилах надiй...
Як тебе не любити, Києве мiй!
Спить натомлене мiсто мирним, лагiдним сном,
Ген вогнi, як намисто, розцвiли над Днiпром,
Вечорiв оксамити, мов щастя прибiй...
Як тебе не любити, Києве мiй!
Вечорiв оксамити, мов щастя прибiй...
Як тебе не любити, Києве мiй!

До Тараса Григоровича Шевченка

(Посвящения известным лицам).

Гей, Тарасе, піднімися,
Та навкруги озирнися,
Подивись на неньку Україну,
Скажи: «люди, схаменіться,
не повинно так робиться,
нащо землю рвете на частини?»

Мабуть, ви усі забули,
Як панам тут добре було,
І як люд нещасний гинув усюди?
Якщо ви забули панство,
То згадайте хоч козацтво,
Скільки билися із турком люди!

Іще в людства на світанні
У священому Писанні
Бог звертався до людей зі словом,
Щоб єдине не ламати,
Не буде де сили взяти,
Так згадаймо зараз ту промову!

Що,мовчиш,Тарасе, милий!
Чи немає більше сили,
Бачити, як бідний люд страждає,
Нащо іншому рить прірву?
І того з корінням вирвуть,
Хто себе за пана тут вважає?