Моя злиденна Україно! О, мій нещасний, бідний люд!
Не вибирають Батькіщину, то треба жити нам отут!
Адже і лихо, і негоди йдуть за тобою по п'ятах,
Та доля рідного народу не вирішається в віках!
Людей під різні кличуть гасла гравці, що нині за кермом,
Чим повні у народу ясла? - сльозами,біллю та багном!
То доки ж маємо страждати?І доки будуть нас дурить?
Нам незалежність мали дати, дивіться: в прірву все летить!
Вже іноземцям віддаємо ми право буть біля керма,
Самі ж горілку вправно п'ємо, хоч грошей в гаманцях нема!
Поляки, німці добре знають, як править нами вже здавна,
Англійці і татари, навіть. В нас мозку в голові нема?
А що ж тоді усі ми з вами? Хто ми такі на цій землі?
Шевченко кликав проти панства, а ми обличчям вже в ріллі!
Ой, люди добрі, схаменіться! Прийдіть до тями врешті - решт,
Усі до праці наверніться, щоб стати кращими без меж.
Людмила Гуменюк - стихотворение «Моя Батькі вщина»
Комментарии
Похожие статусы
Людмила Гуменюк
6 Августа 2020
Проповідує небо про Божую славу (Пс. 18)
Проповідує небо про Божую славу,І про справи Його рук нам твердь сповіщає,
І день дневі слово передає,
А ніч ночі знання відкриває.
Немає мови, де б не чувся їхній голос,
І по усій землі проходить відголосся,
До краю вселенної їхнє слово,
Бог там оселю поставив для сонця.
Як наречений із весільного намету
Воно виходить і радіє, наче велет,
Аби пробігти у змаганні шлях,
І знову буде радість у серцях.
Виходить сонце від одного краю неба,
А обіг його – ген аж на іншому кінці,
Ніщо від спеки не сховаеться,
Ніхто втекти не сподівається .
Душу зміцнює Божий закон досконалий,
Боже свідчення – певне, простих умудряє,
Справедливі Господні накази,
Нам серця звеселяють одразу.
Світла заповідь Божа просвітлює очі,
Чистий страх навіки з нами перебуває,
Суди Господні – то є істина,
Вони правди завжди досягають.
Вони дорожчі за золото, навіть щире,
І солодші за мед, навіть за соти,
Раба Твого вони зберігають,
Їх виконання – винагорода.
Хто з вас побачити усі помилки може?
Від таємних моїх очисть мене, Боже,
Від свавільних раба Свого Ти заховай,
Не панують вони надо мною, нехай.
Непорочним перед усіма буду,
Від великої розбещеності в чистоті,
Хай слова з вуст моїх і думки
Завжди Тобі до серця будуть.
Господи, скеле моя, і Спасителю мій!
Пользователь 16700
31 Декабря 2019
Обов’язково збудуться бажання,
Хай у домівку щастя поспішить,
Мороз на склі малює привітання.
Нехай в цю ніч збуваються дива,
Хай радість сипле чистим снігопадом,
Нехай добра чаруюча краса
Іскриться новорічним зорепадом.
Нехай воскресне віра у дива,
Навіть у тих, хто зовсім в них не вірить,
Із Новім Роком! – радісно луна,
Нового щастя сходить щедра зірка.
Автор неизвестен
Паша Броский
4 Января 2020
ДІВЧИНА ІЗ ДОНЕЦЬКА
Най зорі над нею сіяють - потужні ТЕЦи,
Най батько Сварог обіймає своїми вітрами,
Бо віра її міцна, наче в Далай-Лами...
Бо віра її непохитна - мов танк, сталева,
Мов кошеня, що виросте й стане левом.
Бо втратила все, що тільки втратити можна,
Бо пізно назад, бо вийнято меч із ножен...
Бо треба іти, якщо, звiсно, хочеш жити,
Бо всі негаразди - такий собі янголів шифр.
Ніщо не даремно, якщо докопатись до суті.
Життя часом сіль - так важко в нім бути цукром...
Але якщо чесно, вже заїб*лась втрачати,
Долі удари сильніші ударів Чака
Норріса. Тут зламається кожен...
Можна їй трошки щастя, Господи, можна?
Бо час утікає, зникає піском крізь пальці,
І серце вмирає, тьмяніє із часом кристал. Цей
Вимір жорстокий із ніжними та слабкими,
Келих із болем випустив з лап... Кинув...
На голови Сатана тим, хто живе по правді,
Хто не живе так – у слуги собі побрав тих,
Хто підставляє щоку – таких б'ють жорсткіше,
Годі тут сподіватися на щось інше...
Годі тут сподіватись на щось ліпше,
Допоки за нею їде небесний ліфт ще...
Вона стане сильнішою... Хіба у неї є вибір?
Пофіг, що бл*дських думок витанцьовує вихор...
Пофіг, що градами сльози вмивають землю,
Що злі язики автоматними чергами стелять...
Боронь її Боже, фею із Чорного міста,
Де, мов піраміди під Сонцем стоять террикони,
Де мороку море, де справедливості мізер,
І вдалечінь тікають блакитні вагони...
Вона за вагонами в небо, у край дитинства,
Яке продала за "Саммерсбі" й синій "Вінстон"...
У місто байдужих, туди, де каштани, де Шева...
Те, що нещасна, зовсiм не значить дешева...
Серед усмішок, що хочуть лиш крові та плоті,
Згадує тих, хто пішов, а також тепло тих,
Якi були поруч, коли затягало небо
Димами та пилом, коли розривались комети...
Коли гриміли громи, Перунові раті,
Ішли, щоби жити, ішли, щоби помирати...
Хтось стрiв там початок, а хтось знаходив кінець там...
Боронь її Боже, дівчинку із Донецька...
© Паша Броский
Ілюстрація: Поліна Грозова
