Стихотворение «Хай у казкову новорічну мить…»

Плями на сонці

І на сонці плями є, казали,
Але вже потрібно врахувати,
Якби ви весь світ так зігрівали,
Хто б на них увагу став звертати?

Якщо поруч з вами є людина,
І від цього стало вам тепліше,
Ви тому радійте, як дитина,
вам же навіть жити стане ліпше!

Якщо друже, ти помітиш пляму,
на моєму чистому обличчі,
Дружбу нашу не вкидай у яму,
бо це кепський і поганий звичай,

І згадай: на сонці теж є плями,
а від цього промені не гірші,
Яка є, прийми, дістане тями?
А як ні, то друзі є вірніші!

Псалом 96

Господь царює: хай земля радіє,
Хай звеселяться острови численні,
И хмари й морок навкруги усього,
А правда й суд - підніжжя то престолу.

Йде вогонь поперед Нього,
Спалює всіх ворогів,
Блискавки освітять всесвіт,
Бачить те земля й тремтить!

Гори, наче віск, від обличчя Бога,
Тануть від обличчя Господа землі,
Небо сповіщає істину про Нього,
Люди бачать славу Господа землі.

Нехай соромно тим стане,
Хто вклоняється божкам,
Хто прислугує не Богу,
А поганським ідолам.

Сіон те чує, рада дочка Юди,
Тому, що праведні Твої суди,
Бо Ти - найвищий, вознесений всюди,
Ти є хранитель душ Своїх святих.

Бога нашого хто любить,
Завжди ненавидить зле,
З рук нечесних позбавляє,
Правих світлом осяйне!
Радіймо, праведні, про Господа!
Славімо пам’ять святині Його!

ДІВЧИНА ІЗ ДОНЕЦЬКА

Боронь її Боже - дівчинку із Донецька.
Най зорі над нею сіяють - потужні ТЕЦи,
Най батько Сварог обіймає своїми вітрами,
Бо віра її міцна, наче в Далай-Лами...

Бо віра її непохитна - мов танк, сталева,
Мов кошеня, що виросте й стане левом.
Бо втратила все, що тільки втратити можна,
Бо пізно назад, бо вийнято меч із ножен...

Бо треба іти, якщо, звiсно, хочеш жити,
Бо всі негаразди - такий собі янголів шифр.
Ніщо не даремно, якщо докопатись до суті.
Життя часом сіль - так важко в нім бути цукром...

Але якщо чесно, вже заїб*лась втрачати,
Долі удари сильніші ударів Чака
Норріса. Тут зламається кожен...
Можна їй трошки щастя, Господи, можна?

Бо час утікає, зникає піском крізь пальці,
І серце вмирає, тьмяніє із часом кристал. Цей
Вимір жорстокий із ніжними та слабкими,
Келих із болем випустив з лап... Кинув...

На голови Сатана тим, хто живе по правді,
Хто не живе так – у слуги собі побрав тих,
Хто підставляє щоку – таких б'ють жорсткіше,
Годі тут сподіватися на щось інше...

Годі тут сподіватись на щось ліпше,
Допоки за нею їде небесний ліфт ще...

Вона стане сильнішою... Хіба у неї є вибір?
Пофіг, що бл*дських думок витанцьовує вихор...

Пофіг, що градами сльози вмивають землю,
Що злі язики автоматними чергами стелять...

Боронь її Боже, фею із Чорного міста,
Де, мов піраміди під Сонцем стоять террикони,
Де мороку море, де справедливості мізер,
І вдалечінь тікають блакитні вагони...

Вона за вагонами в небо, у край дитинства,
Яке продала за "Саммерсбі" й синій "Вінстон"...
У місто байдужих, туди, де каштани, де Шева...
Те, що нещасна, зовсiм не значить дешева...

Серед усмішок, що хочуть лиш крові та плоті,
Згадує тих, хто пішов, а також тепло тих,
Якi були поруч, коли затягало небо
Димами та пилом, коли розривались комети...

Коли гриміли громи, Перунові раті,
Ішли, щоби жити, ішли, щоби помирати...

Хтось стрiв там початок, а хтось знаходив кінець там...
Боронь її Боже, дівчинку із Донецька...

© Паша Броский

Ілюстрація: Поліна Грозова