Ирина Шах (Ириша65) - стихотворение «З днем народження »

З днем народження

Безвладдя

Коли в країні настає безвладдя,
Ніхто не захистить робочий люд,
Тоді вже і диктаторові раді,
Щоб встановив порядок нам отут!

В лихую народилися годину,
Та праця все ж була понад усе!
А зараз до чого прийшла країна?
Не хоче молодь працювать, і все!

Навіщо ж праця, як немає віри,
Що завтра стане кращим рідний край,
І ми в усьому загубили міру,
Бо горе вже хлюпоче через край.

Усі вже звикли ворога шукати,
І навіть, там, де зроду не було,
Бажають і самі катами стати,
Хоч зморшки вже лягають на чоло.

Не знають вони заповідей Божих
Той непідсудний, хто не судить сам
І тая влада ні на що не гожа,
Коли повірила не діям - голосам!

Ті голоси по всій країні їздять,
І закликають всіх людей на зле,
От, як спитать, куди ще будуть лізти,
І чи працює, голос той назве?

Ой, людоньки, нехай вже кожен дума,
Нащо в нас голова і руки є,
А не чекать героя мільйонера,
Який усім багатство роздає!

До дня пам’яті про голодомор 1933 року.

До дня пам’яті про голодомор 1933 року.
(влада об.явила цей день днем скорботи).
Довідка: 1990 рік в Україні жило 52 млн. людей
2008 рік – 46 млн. людей.

Мій Боже праведний! Ось знову
На їх блюзнірство я дивуюсь,
Чи ви не бачите, панове,
Що й зараз мруть! Це вас хвилює?

П’ятнадцять років проминуло,
Як було нас багато більше,
Про п’ять мільйонів вже забули?
Не змінитесь? Ще буде гірше!

От зараз кажуть: був врожайним
Той рік, коли усе забрали
Аж сімдесят п’ять років тому,
А люди з голоду вмирали.

Так, у голодоморі тому
Багато родичів сконало,
Все з’їли: будяки й солому,
Котів, собак, дітей з’їдали!

Так, у голодоморі тому
Тоталітарна винна влада,
Чому ж дітки тікають з дому?
Хто сім’ї приведе до ладу?

Бо то ж було колись, а зараз,
Чому цю владу не хвилює,
Чи їла щось ота дитина,
Що десь на вулиці ночує?

Хіба Господь того навчає,
Щоб дні і ночі на підпитку
І батько й мати за звичаєм
Крутилися лиш біля шинку?

Про те не дбають можновладці,
Життя зробити ліпше людям
Щоб не шукали щастя в чарці,
Працюй, і жити краще буде!

Писання каже: хто працює,
У того буде хліб, до хліба,
Хто Слово Боже не лиш чує,
Його й виконувати треба!

А ті керманичі, що нині
Узялися народ водити,
Одній "великій" мрії вірні:
Свої кишені щоб набити!

Отож ми молимося, Боже,
Благослови, їх всім, чим схочеш
Хтось обрете спасіння, може,
Спасти народ свій той захоче?

Усім міністрам, щоб не крали
Великі пенсії й зарплати,
А Бог всім каже: тих що крадуть,
У пеклі вже чека розплата!

Захоче хтось, щоб усі люди
Все мали для життя, що треба,
Щоб не приходилось гукати
У розпачі до Бога в небо!

До Тебе молимося, Боже,
Лише в Тобі для нас розрада,
Куди не підеш в світі, схоже,
Чекає нас усюди: зрада!,

Один лише Ти, Святий Отче,
Нас не залишиш, не покинеш,
І сльози втреш, як плачуть очі,
І жебрака в обійми приймеш!

Навчиш, як жити в цьому світі,
Лише з надією на Тебе,
Тих, хто Тобі життя довірить,
Благослови, усім, чим треба.

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не приспи, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш, - тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни...
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.