Кударенко Елена - стихотворение «Думки»

Думки

Сукня вишита любов’ю

Білу сукню одягає дівчина
Таку чарівну, казкову.
Сукня спадає з пліч
Так ніжно, так тихо.
Та губи її мовчать,
А очі мов квіти,
Серед зими спорошені маки.
У білій сукні, як янгол небес.
Мов сніг, сяє як зорі.
Волосся падає,
Мов зірвані квіти.
Сукня спадає з пліч
І руки її підло тремтять.
В пошуках «любого»
Розум втрачала.
І бажання до стелі летять.
І по венам не кров,
А кохання текло.
Сукня падала з пліч,
А він душу її цілував.
У вісні зрадливо кохав.

Троянди на снігу

Цвітуть троянди на снігу,
Цвітуть яскраво
Лелеки відлетіли вдаль
І сну немає…

І свічечка  горить,
Лампадка мріє-
Війна закінчиться, повір,
Та мати сива…

Вбрання яскраве на снігу,
Зів’яле листя,
Але молитви знов летять
І віра міцна!

Знов у віконце вітер б‘є
Немає світла
Але надія не вмира
Війна скінчиться!

Яке величне Твоє Iм'я

Господь!
Яке величне Твоє Iм'я!
Сягає слава аж за небеса!
I з вуст малечi та немовлят
Улаштував хвалу - яка краса!

Луну й зiрки то Ти поставив,
Бо ж небеса - це справа рук Твоїх,
Що є людина - пам'ятаєш,
Та ще й вiдвiдуєш синiв людських!

Людину перед ангелами
Применшив зовсiм небагато,
Славою i честю увiнчав
I поставив володарювати!

Все поклав Господь до її нiг:
волiв i вiвець, польових звiрiв,
i небесне птаство, риб морських,
Все, що ходить стежками морськими.

Господи, Боже наш!
Яке величне iм'я Твоє по усiй землi!