Кударенко Елена - стихотворение «Навіть коли болить»

Навіть коли болить

Безвладдя

Коли в країні настає безвладдя,
Ніхто не захистить робочий люд,
Тоді вже і диктаторові раді,
Щоб встановив порядок нам отут!

В лихую народилися годину,
Та праця все ж була понад усе!
А зараз до чого прийшла країна?
Не хоче молодь працювать, і все!

Навіщо ж праця, як немає віри,
Що завтра стане кращим рідний край,
І ми в усьому загубили міру,
Бо горе вже хлюпоче через край.

Усі вже звикли ворога шукати,
І навіть, там, де зроду не було,
Бажають і самі катами стати,
Хоч зморшки вже лягають на чоло.

Не знають вони заповідей Божих
Той непідсудний, хто не судить сам
І тая влада ні на що не гожа,
Коли повірила не діям - голосам!

Ті голоси по всій країні їздять,
І закликають всіх людей на зле,
От, як спитать, куди ще будуть лізти,
І чи працює, голос той назве?

Ой, людоньки, нехай вже кожен дума,
Нащо в нас голова і руки є,
А не чекать героя мільйонера,
Який усім багатство роздає!

Забули історію

Из истории родной страны
(1987 г. – 1996 г.)

Декотрі забули всю історію,
І до того ж треба було їм,
На трибуну вилізти й містерію
Розпочати для усіх країн!

Як вони тепер ганблять і лають все,
Змішуючи чорне та цвітне,
Україну виставили на посміх,
Та бажають ще зробити зле!

Може ви навік забути хочете
Битви з турками й Полтавський бій,
Панство ляхів, кримських ханів почоти,
Може й про фашистів? Боже ж мій!

Самостійність і без федерації,
Чути всюди їхні голоси
Та усе ж Богдан мав добру рацію,
Бо в нас менше ворогів єси!

Україно, ненько моя рідная,
Доти будеш ти ще сльози лить,
Доки у прекраснім граді Києві
Отакії депутати будуть жить!

Брат

(Посвящения известным лицам).

Не було ніколи в мене брата,
А візьму з полиці «Кобзаря»
Із рядків у будні і у свята
Брат до мене щиро промовля.

Як ти розумів жіночу долю!
І мене жалів, немов дитя,
А я думаю: та де ж та воля?
Знов немає у жінок життя!

Вже з,явилося новітнє панство
І ділки, що все розпродають,
А по телевізору пияцтво
Наче шоу сміючись, дають!

От не знаєм, братіку Тарасе,
З того чи сміятись, чи ридати,
Як покажуть тих, що точать ляси,
І дівчат, в чім народила мати?

Як побачу, мій поете, все це,
І накотить знов така журба,
Та хіба все витримає серце,
Не життя, а з лихом боротьба!