Александр Коробейник - стихотворение «Зов добра»

Зов добра

Мені тринадцятий минало.

Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу. /37/
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.

Бридня!.. А й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому Господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим.
Людей і [Бога] не прокляв!

Змея шипит так от природы,
ей соловьём никак не стать
и в человеческой породе
весьма знакома эта стать.

Ей всё не так и всё негоже,
и ей навряд ли угодишь,
и тем на тех она похожа,
кого ты рядом разглядишь.

Полина (Казахская версия)

Мейлі, суық болсын, замела қыс келеді көктем өтеді суық,
кондукторлардың қар, зацветет жер.
Заиграют Және ручейки, еріген су погонят кораблики қайда болса, даль.
Ал мен влюблен в твои глаза, ал сенің көз түсі Осетия.

Онда теңіздер, жоғары таулар бар әдемі өлке,
онда тұрады Полина, любовь моя.
Онда арасының степями, онда өріс, қызғалдақтар гүлдейді дала.
Мені күтеді Полина, сүйікті менің.

Сен менің бақыт атындағы Полина, ты мое солнце, светит маған.
Сен нежна су, сен қалай греешь огонь, ты любовь моя атындағы Полина.

© 2017 Максим Власкин