Людмила Гуменюк - цитаты, высказывания (Страница 15)

Заповедь Христова

Заповедь Христова есть такая:
Позаботься о вдове и сироте,
А в России вдов и сирот убивают,
Дети вдовьи умирают в нищете.

Вспомните вы царскую Россию:
Кто в солдатах 25 годков служил?
Забривали у несчастной вдовы сына,
Чтобы вытянуть всю кровь у них из жил!

Кто в Чечне с Дудаевым воюет?
В Югославию кто едет воевать?
Это те, кого и в детстве не балуют,
А как станут старше, будут убивать!

Сводки военные

Сводки военные, жертвы забвенные,
Сколько уж лет! судьбы поломаны,
Бомбами взорваны, а мира нет!

Беженцы тянутся, раной кровавится
Каждый их след, может спохватятся,
Сколько сил тратится, и только вред!

Вы власть имущие! Пред Богом сущи вы,
Хватит болтать! Что натворили вы?
-Мир разорили вы, вам отвечать!

На Україні є усе

На Україні є усе, і золото й уми хороші,
Тож думка ця мене гризе, чому у нас немає грошей?
Уми тікають за кордон, бо їм там ліпше працювати,
На Україні п’ять мільйонів померло, - нічим годувати?

Чому чудовий чорнозем добробуту нам не приносить,
А ми пекучі сльози ллєм, невже поневірянь не досить?
То хто ж керує нами так, щоб люди швидше вимирали?
Навіщо ж нами править так? хіба таких ми вибирали?

Усе найкраще, що було, в липкій багнюці потопили,
І не одно уже мурло ми на горбі своїм возили!
Багато розвелося їх, робити нам голодомори,
Нас ділять на чужих, своїх, і не життя тепер, а горе!

Тож в Україні є усе, чому ж народу гірше жити,
Куди ж наш корабель несе? невже втонути, а не плити?
Всі їдуть, щоб залізти так: в країну нашу, навіть в душі,
А новоявленим панам немає сили з місця зрушить!

Отож такії дурні ми, як іноземцям піддамося,
І патріоти в нас німі, тривог не б’ють лише голосять!
Казати так не будемо, є Той, Хто нам добра бажає,
Про це ми не забудемо, на молитви відповідає!

Нам пропонують рай

Нам пропонують рай в Египті, на Кіпрі та в Анталії,
Зробити бізнес, відпочити в Болгарії, Італії,
Не можемо ми оцінити щасливої можливості,
Немає за що вдома жити, чекали влади й милості!

У нас і вдома дуже гарні й цікаві є місцевості,
Та сподівання ваші марні, для вас нема в них цінності!
За все платити треба гроші, а нам ніхто їх не дає,
І хоч ви працівник хороший, для вас – нема, банкірам – є!

Отож рекламу гидко слухать, про бізнес - тур вирішувать,
Та що робить, як маєш вуха, куди лапшу розвішують!

Війна в Чечні

До Чечні українці пішли воювати,
Ну, яка породила їх бісова мати?
Що забули вони там, у клятих чеченів?
Нащо взялись до зброї, ой, лихо, ой, нене!

Кажуть нам, що чечени так б’ються за волю,
Ну, а наші – шукають там кращої долі?
Бо якби було вдома що їсти та пити,
Хто б поїхав таких самих хлопців там бити?

Ото клята, дурна, непотрібная влада!
Що не глянеш, одні невиправнії вади!
Бо якби воювали міністрів там діти,
То й війни б не було, ніде правди подіти!

Люди, що це робиться у світі?

Люди, що це робиться у світі?
Нащо ви колотитеся знов,
Викидать історію, як сміття?
А Бог усім заповідав любов!

От тепер бажаючих багато
Наплювати в душу до країв,
І коли б змогли, народ за грати,
Заганяли б, як отару в хлів!

Отакі в нас нині «демократи»,
Свій обороняють інтерес,
Хочуть відібрати навіть свята,
Кажуть, що великий то прогрес!

Їх життя нічому не навчило,
І шукають ворогів собі,
Чом в країнах інших усе ціле,
Сил не витрачають в боротьбі!

Дбають там про те,щоб краще було,
І собі, і людям назавжди,
А у наших – лиш в кишені дуля,
А народу знову кажуть: жди

Почуття людей

Той шок людей не можна змалювати,
Коли вони заходять до крамниці,
І нерви, щоб були твердіш за крицю!
Мішками зараз треба гроші мати,

Усі здебільш тепер такі убогі,
Окрім отих, що вміють обдурити,
Побачиш ціни і німіють ноги,
Так гірко стане, ніде правди діти!

Навіщо обирали депутатів?
Куди наш президент привів мільйони?
Голодна смерть чекає в кожній хаті,
Їх не злякають найстрашні прокльони!

Для кого ми так тяжко працювали?
Бездольні діти брязкали ключами,
Здоров.я ми суспільству віддавали,
А нині - знов у черзі за харчами!

Хто нам віддасть усе,що заробили?
І звідки зараз спокою шукати?
Була така країна – все розбили!
Скажіть, хто знов нас зможе об єднати?

Бо бачимо: правителі не дбають,
Аби народу стало краще жити,
І лише одного усіх навчають:
Як добре іншим глибшу прірву рити!

Один лишь праздник. К 9 мая

Один лишь праздник и остался,
Никто не заберёт его у нас!
И он с таким трудом нам дался!
Ведь жертвы мы находим и сейчас!

Победа, подарив свободу,
Нас от фашизма защитила, - всех!
О, сколько полегло народу,
Какой ценой достался наш успех!

Всё это помнят ветераны,
Прошедшие с боями пол - земли,
Доныне ноют у них раны,
Стране они победу принесли.

Моя Батькі вщина

Моя злиденна Україно! О, мій нещасний, бідний люд!
Не вибирають Батькіщину, то треба жити нам отут!
Адже і лихо, і негоди йдуть за тобою по п'ятах,
Та доля рідного народу не вирішається в віках!

Людей під різні кличуть гасла гравці, що нині за кермом,
Чим повні у народу ясла? - сльозами,біллю та багном!
То доки ж маємо страждати?І доки будуть нас дурить?
Нам незалежність мали дати, дивіться: в прірву все летить!

Вже іноземцям віддаємо ми право буть біля керма,
Самі ж горілку вправно п'ємо, хоч грошей в гаманцях нема!
Поляки, німці добре знають, як править нами вже здавна,
Англійці і татари, навіть. В нас мозку в голові нема?

А що ж тоді усі ми з вами? Хто ми такі на цій землі?
Шевченко кликав проти панства, а ми обличчям вже в ріллі!
Ой, люди добрі, схаменіться! Прийдіть до тями врешті - решт,
Усі до праці наверніться, щоб стати кращими без меж.

Что такое?

Из истории родной страны
(1987 г. – 1996 г.)

Что такое в стране творится? Слёзы душат и в горле ком!
Через 70 лет в столице выдают на продукты талон!
За границей о нашей лени говорят - повторить не смогу,
Как по темечку поленом, хоть уйди, как Агафья в тайгу!

Разорили страну бандиты, затаившись сидят в углах,
Нахапали себе кредитов и ждут встреч в иностранных портах!
Президент наш «пошёл по миру» и с поникшею головой
Фунты стерлингов, марки и лиры собирает дрожащей рукой!

А дебатам конца не видно, депутаты ведут свой спор,
За Державу свою обидно, неужели удел ей – позор!

Авария в Чернобыле

Ужасный юбилей: авария в Чернобыле!
Теперь уж слёз не лей, те годы многих сгорбили!
Невидимый злодей калечит и уродует,
Не жалует детей – авария в Чернобыле!

Мы думать не могли: мор будет хуже голода!
И люди всей земли свои склонили головы.
Давайте ж навсегда запомним боль, что без границ,
Жаль: больше никогда нам не увидеть многих лиц!

Прошло уж столько лет, могильник продолжает тлеть,
Немало ещё бед несёт нам атомная смерть!
Ведь есть же и у нас свои Эйнштейны, Нобели,
Кто сможет удалить последствия Чернобыля?

Памяти отца

Я не знаю, где твоя могила
Дорогой отец, простой сапёр,
Знаю, на войне тебя убили,
Но ведь мог бы долго жить, шахтёр!

Но страна звала сынов на помощь,
Ты не смог остаться не в строю,
И пошёл бить вражескую сволочь,
И погиб ты в первом же бою!

В дни, когда по улицам парадным
Старики идут под бой сердец,
Плачу я всегда: о, если б рядом
С ними мог идти и ты, отец!

Как же отыскать твою могилу?
Дорогой отец, ну, где же ты?
Может ходим мы, иль ездим мимо?
И куда нам положить цветы?

Знаем, в Книгу Памяти народной
Твоё имя красною строкой
Будет внесено в стране свободной,
Для народа каждый в ней герой!

До дня Перемоги

Тату мій! уже піввіку нині,
Коли ти загинув у війні,
Так усе змінилося в країні,
Ти гадаєш, що пізнав би? ні!

Те чим ви пишалися, любили,
Навіть перемогу вже саму,
Різні невігласи так зганьбили!
Батьківщину хочуть розітнуть!

Так що батьку, як би ти піднявся,
Подивився б зараз навкруги,
Ти б у людях так розчарувався!
Бо свої ще гірш, ніж вороги!

Люди ті,.що ви їх врятували,
І поклали на війні життя,
Обеліски вже демонтували,
Бач, яке напало забуття!

Чи не швидко загубили пам'ять
Про Майданек і про Бабин Яр?
Може будуть ще й фашистів славить?
Господи, зніми з душі тягар!

Хоч маленьку маю я надію:
Переможе все ж здоровий глузд,
Забувать історію не смієм!
В ній святої Перемоги дух!

У Верховній Раді

І міністри засідають, і верховна Рада
І іде там принародно боротьба за владу,
Все під виглядом уваги до бідного люду,
А самі щоденно ціни підвищують всюди!

Ціни скачуть, наче коні, зовсім показились,
А керуючим все мало, щоб уже й вдавились!
Бо, приймаючи вердикти про приватну власність,
Хто, що буде викупляти, не наводять ясність!

В нас живе пенсіонерів майже половина
Хто з них може хоч би хату придбати для сина?
І ходити в магазини сенсу вже немає,
Наче в пащі злого лева грошики зникають!

Лев той, наче ненажера, що не дай, все мало,
В магазинах на прилавках є і м ясо й сало,
А за тії оселедці, за шматочок сиру
Мабуть, скоро з нас стягати почнуть власну шкіру.

Називають нас панами і навчають мови,
Швидко ми уже, панове, їстимо й полову!
Так що людоньки, дивіться, що з країни стало,
Де не глянь, все спекулянти, і усе їм мало!

А в парламенті все б ються за місця найкращі,
Невже знов розвісим вуха, як оте ледащо?
Нас примусили згадати хохлів з москалями,
Все для того, щоб забули про їх власні плями!

Хіба хто бажав такої долі: собі й дітям?
Більшість стала жебраками, іншім гроші – сміття!
Від життя тяжкого, люди, прикро так на серці,
Отако вже самостійність завдає нам перцю!
… показать весь текст …

Моє cерце крається

Серце моє крається від болю,
Як почую вісті із країн,
Кожен дума: захищає волю,
Ну, а робить гірш, ніж вражий син.

Ворогів здолати не під силу,
Щоб зламати зуби їм усім,
Київські князі це розуміли,
І збиралися в кулак один.

Ті правителі, що нині маєм,
Подуріли, чи такі й були?
Край, що люди називали раєм,
Зараз гірше пекла розпекли!

Отділяються Крим, Закарпаття,
І Одеса вільна, і Донбас,
Наче Україна - ковдра з дрантя,
Як ділити? хто спитав це в нас?

І та церква, що завжди єдина
За часів Біблійних ще була
Нині теж розділена, як тином,
Чудні, Господи, такі діла!

А діла ці точно не Господні,
А скоріше більш від сатани!
То за владу панство новомоднє
Б'ється і стягає з нас штани!

Незалежну зроблено країну,
Думаємо ми вже довгий час,
Для кого таку підклали міну?
Мабуть, незалежну від всіх нас!

Безвладдя

Коли в країні настає безвладдя,
Ніхто не захистить робочий люд,
Тоді вже і диктаторові раді,
Щоб встановив порядок нам отут!

В лихую народилися годину,
Та праця все ж була понад усе!
А зараз до чого прийшла країна?
Не хоче молодь працювать, і все!

Навіщо ж праця, як немає віри,
Що завтра стане кращим рідний край,
І ми в усьому загубили міру,
Бо горе вже хлюпоче через край.

Усі вже звикли ворога шукати,
І навіть, там, де зроду не було,
Бажають і самі катами стати,
Хоч зморшки вже лягають на чоло.

Не знають вони заповідей Божих
Той непідсудний, хто не судить сам
І тая влада ні на що не гожа,
Коли повірила не діям - голосам!

Ті голоси по всій країні їздять,
І закликають всіх людей на зле,
От, як спитать, куди ще будуть лізти,
І чи працює, голос той назве?

Ой, людоньки, нехай вже кожен дума,
Нащо в нас голова і руки є,
А не чекать героя мільйонера,
Який усім багатство роздає!

Нищая

Здравствуй, бедная старушка! Что с протянутой рукой
В гастрономе на порожке ожидаешь день - деньской?

За такую жизнь большую что сумела накопить?
Как смогла ты, не пойму я столько горя пережить?

«Муж ещё в войне гражданской был отравленным в дыму,
Сыновей война забрала, дочки померли в дому.

Голодала, холодала, внуков ростила одна,
А как времячко настало, разлетелись кто куда.

Поразъехались ребятки в разные сторонушки,
И не пишут писем бабке, никакой нет помощи!

Позабыли вовсе, может, что живу на свете я,
Их раскаянье не гложет, на уме гульба, друзья.

Вот сижу, сбираю крошки, надо что-то и поесть,
В гастрономе на порожке, дети, где же ваша честь?»

А Господь нам заповедал: «позаботься о родных»,
коль они в слезах и бедах, хуже ты, чем враг, для них!

Нынче вам напоминаю, кто пред Богом всякий день,
Только вид изображает, и служить Ему вам лень.

И пока ещё не поздно, помогите бабке вы,
Знайте, есть Судья, Он грозен, Он на стороне вдовы!

Самостійність

Бач, які ми самостійні, наплювали на країну!
За кордоном вже й не раді, що підсунули нам міну,
А тепер права людини хто в нас буде захищати?
Папа приїздить із Риму, а чи може, Буш із штатів?

Хто тепер нам всім докаже, що не маєм права їсти?
Все неначе хижак вражий знищив у селі і в місті!
Спекулянти про те дбають, щоби йшли до них всі люди,
І допоки вони мають, в нас нічого і не буде!

Це все нині зветься бізнес, щоб усіх їх розірвало,
Як підвищать знову ціни і на м ясо і на сало!
Хоч тепер ми самостійні, та нічого в нас немає,
А хіба ми в цьому винні? може хтось нам щось порає?

Незалежність

Знов по радіо почули, як нам буде добре жить,
(якщо більше попрацюемо), це ж не робиться за мить!
Про яку ви незалежність день у день нам брешете,
Коли коштів у державі, як в дірявім решеті!

Із народу постягали все, що тільки ви змогли,
Все дешеве позникало, хутко будем без штанів!
От, раніш ми заробляли аж на сотню тістечок,
Нас середніми вважали, а в нас сотні болячок!

А коли порахувати в грошах кількість ковбаси,
То було б 100 кілограмів, хіба стільки - то з'їси?
А коли нарахувати гроші в кількості штанів?
Могли б вісім купувати, не латати сотні дір!

Завели нас депутати, як Сусанін ворогів,
Дати б їм усім лопати, та послать на буряки!
Бо тепер не розумієм, що ми можемо купить,
На ті гроші, що ми маємо, добре лише сльози лить!

І майбутнє нас чекає, не насниться в страшнім сні,
За що нас Господь карає? Здогадався хто, чи ні?
Так що людоньки, дивіться, що робити нам усім,
Зараз нема за що їсти, а чи дочекаєм зим?

Може треба всім зібратись, та покликати синів,
Та добряче розібратись з справами нових панів!

Перестройка

Мы с начала перестройки пережили уже столько,
Что другому хватит на всю жизнь!
И всё скорость набираем,но извилин не хватает,
Чтоб понять: в какую рвёмся «высь»?

Сталинизмы, коммунизмы и ещё другие «измы»
Измотали весь честной народ,
Не пойму,что стало с нами, для дворян мы были «хамы,
Нынче же выводят нас вперёд!

Что дала нам перестройка? мы по магазинам только
Рыщем, позабыв идеи все!
Кто ж довёл людей до скотства, снять с народного довольства,
За свои дела ответят все!

Я не знаю, что мы строим, натворили уж такое,
Не приснится даже в страшном сне!
Родину всю разорили, деньги «братьям» раздарили,
А самим и хлеба даже нет!

«Кооператоры» лишь только «ориентиры перестройки»
а они со всех сто шкур дерут!
Как же жить простому люду, ждать нам помощи откуда,
И дождёмся, когда их прибьют!

Призываем жить всех дружно, но это ж никому не нужно,
Каждый рвёт себе большой кусок,
И о том лишь позабыли, что всё это уже было,
Вспомним – будет поздно, дайте срок!

Безобразие

Из истории родной страны
(1987 г. – 1996 г.)

Когда вокруг сплошное безобразие,
Я вспоминаю вдруг Степана Разина,
Ведь не один тогда умылся кровью,
Но хочется, чтобы исчезли войны!

Уж кто –то в ностальгии о дворянах,
О царских генералах и уланах,
А о честном народе/вот обидно/,
Дождёмся, скоро скажут просто: быдло!

Куда ж ты, перестройка, прикатила?
Видать, уж через край перехватила,
Что нынче тот, кто честно трудится,
Рискует оказаться тою курицей,

Которая летала, не летала,
А только к спекулянтам в суп попала.
И долго ли ещё такими будем,
Неужто прошлое своё забудем?

Дельцы

Из истории родной страны
(1987 г. – 1996 г.)

Дельцы, деляги, паразиты на теле Родины моей,
Не только с мафией повиты миллионеры наших дней.

Ведь ни одна структура власти по чести нынче не живёт
И будут раздирать на части, покуда куш с вас не сорвёт!

И победить никто не сможет, разрезать как больной нарыв,
А кто их уничтожить сможет? Да разве слышат мой призыв?

Обида

Из истории родной страны
(1987 г. – 1996 г.)

Мне так обидно вспоминать былое:
Была у нас огромная страна!
И мы гордились ею, не собою,
На что теперь душа обречена?

Мы смотрим, как в «верхах» за власть дерутся,
Устроивши народу геноцид,
И ждём, придут потомки, разберутся,
А меж лопаток уже нож торчит!

И кто б ни был, народа не обманет,
Все истины мы знаем наперёд,
Кто бедным был, ещё беднее станет,
Кто был богат, богаче станет тот!

С отчаяньем вокруг себя взираю:
О, люди, да придите же к добру!
Ведь государство наше умирает!
Не призывать же снова к топору!

Шоу аттракцион

Из истории родной страны
(1987 г. – 1996 г.)

Вот так шоу получилось, вот какой аттракцион!
Нам такое и не снилось, цены, словно страшный сон!

На какую же потребу сделан сей аукцион?
Если скоро кусок хлеба будет стоить миллион?

Эти крашенные девки бродят, задницей вертят,
Для народа - как издевка, этот пышный маскарад!

Мы по магазинам ходим, ошалевши от цены,
По карману не находим хоть какие – то штаны.

Мы витрины изучаем, не видав такой красы,
И вкусить давно мечтаем хоть кусочек колбасы.

Ну и шоу для народа нам устроил аппарат,
Хоть с моста, да прямо в воду, кто такой вот жизни рад?

Театр в Одессе

Я была вчера в Большом театре,
Не ошиблась я, конечно же в Большом!
Это – не фиалки на Монмартре,
Это – просто чудо нагишом!

Это – злата блеск и мягкость линий,
Это – каплей дождевой блестит хрусталь,
Если бы родился вновь Россини,
Сочинил бы вновь чудесный он спектакль!

А сейчас здесь просто и обычно,
И печально глянуть на фасад,
Даже Мельпомене неприлично
Всем показывать растрескавшийся зад!

Чей вы папа?

Чей вы папа, чья вы мама?
Чья – то дочка, чей - то сын
Говорят надменно с вами,
Будто он – ваш господин!

За какие же заслуги
Высоко вознёсся он? –
Позажралися хапуги,
И не писан им закон!

Тащит в дом он всё с работы
За рубли и просто так,
У него одна забота –
Сделать для себя Клондайк!

У него – мешки с деньгами,
Он живёт, как Бог в раю,
Потому на нас он с вами
Так плюёт в родном краю!

Где же вы закона стражи?
Иль вы с ними заодно?
Чем бороться с силой вражьей
Лучше вместе всем на дно?

Я не люблю

Я не люблю самодовольных и чванливых,
Я не люблю, когда всё знают наперёд.
Когда юнец, совсем ещё сопливый,
Наперерез тебе, как трактор, прёт!

Я не люблю тех, кто дерёт с другого,
Когда мне врут и обокрасть хотят,
Когда за тряпки утопить готовы,
Как в туалете, слепеньких котят!

Я не люблю, когда живут нечестно,
Улыбкой лесть прикрыв, и гниль души,
Тогда меня охватывает ярость
И хочется вокруг всё сокрушить!

Я мысли людям излагаю просто,
И сердцем перед сильным не кривлю,
И радуюсь всегда словечкам острым,
Вот то, что в жизни очень я люблю!

Мітинг

Из истории родной страны
(1987 г. – 1996 г.)

Площа Леніна у місті,там зібрався натовп,
де зійшлися комуністи, вождя захищати.
Разом з ними і простії скупчилися люди,
Подивитися на теє і далі що буде.

А на розі стоїть хлопець, до людей гукає:
«Люди добрі, в магазинах нічого немає,
Ось до чого комуністи довели країну,
Треба скинуть з постаменту отую вражину!

Та купуйте ось газету, яка зветься «Гласність»
За карбованця, у мислях наведе вам ясність!»
Оточили колом люди того молодика:
«Подивіться, яка в нього червоная пика!

Чи читав ти, волоцюго, Ленінові твори?
Закликаєш проти нього, бач, яка потвора!»
Зупинилась біля мене старенька Рахіля:
«Чи не можна всім закрити шлях до Ізраїля»?

Я стою і вже не знаю: плакати, сміятись?
Годі вже тягти у боки,треба знов єднатись!

Разруха

Из истории родной страны
(1987 г. – 1996 г.)

О чём здесь речь? –в стране ужасная разруха!
И цен дамоклов меч нам обрубает бодрость духа!
Зайдите в магазин – оцените блеск голых полок,
Хоть сто раз рот разинь, нет даже ниток и иголок.

И каждый громче всех кричит сердито и натужно,
Хоть тысяча прорех, латать нам ничего не нужно!
Играют в игры все, политики и простофили,
И Родину совсем, народ мой бедный разорили.

В Прибалтике

Из истории родной страны
(1987 г. – 1996 г.)

Как умерить эту боль, что терзает мою душу,
Жертвы пали, льётся кровь, режут Родину, как тушу!
Все, понятно, жить хотят сытно, честно и свободно,
Но на танках не попасть на тропу любви народной!


И, конечно, с каждым днём жизнь всё больше убеждает:
Нация здесь не причём, зря простой народ страдает!
Вновь идёт борьба за власть, зачастили не напрасно
Внуки тех, кто пожил всласть, а зачем – слепому ясно!

Делят вдоль и поперёк нашу землю и богатства,
Мы ж забыли имярек и предали наше братство!
За валюту и тряпьё рвут от края и до края,
Мы теперь уж не споём «широка страна родная»!