Людмила Гуменюк - стихотворение «Господь, мій царю»

Господь, мій царю

Дiти Освенцима

Освенцим - чорний табір смерті.
В дитяче серце сіє жах.
Обійми пекла розпростерті,
Та чорний попіл на губах.

І знов підйом, знов треба встати.
На серці — спогади сумні.
Хлопчині знов наснилась мати,
Як німці страчують її.

А день новий несе страждання,
Проймає тіло біль страшний.
Із вуст зірвалось запитання:
«Чому я, Боже, ще живий?

Я кожен день терплю тортури,
Мене катують лікарі.
Пускають кров, дають мікстури,
Ножами ріжуть на столі.

Померли вчора Влад та Рая.
Щасливі. Мабуть, вже в раю.
А я живий! А я страждаю!
Так забери мене, молю.

Терпіти біль не маю сили!
Тут кожен день лунає плач...».
І знов в барак змарніле тіло,
Приніс під вечір наглядач.

Страхіття дня тепер позаду,
Ніч принесла на крилах сон.
І знов прийшла до нього мати,
У неї коси, наче льон.

Благав малюк: «Матусю, мила!
Ти забери мене у рай!».
Вона, лиш пальцем погрозила,
Злетівши геть за небокрай.

Скінчилась оберега ночі,
І день страшний вступив в права.
Відкрив хлопчина карі очі,
А сил підвестися нема...

Торкалась смерть його рукою,
Він чув, як стигла в жилах кров.
Зненацька, тихою ходою,
Солдат до хлопця підійшов.

«Вставай. Ти вільний. Чуєш, сину?
Фашист розбитий в пух і прах!».
«Ти хто?»-, спитав його хлопчина.
Солдат всміхнувся,- «Я — казах.

Зі мною Боз, з Таджикистану,
Гліб — білорус, Вано — грузин,
Сергій та Ігор — росіяни,
Та з України Северин.

Вставай!». А встати сил немає...
Малий підвівся та упав.
«Тримайся, хлопче! Так буває.».
Солдат його на руки взяв.

У цей святий, щасливий ранок
Сміялось сонце за вікном.
Ум’яв хлопчина на сніданок
Солодкий пряник з молоком.

До Богдана Хмельницького

Посвящения известным лицам.
(1988г. – 1996г.)

Колись полонили всю Европу ляхи,
В мріях садовили у Кремль шляхту княжить!

Богдане, Богдане, славетний козаче,
Знову люд нещасний, як в неволі плаче!

Ти бажав, щоб наша вільна Україна
Квітла та раділа добрим справам сина.

Богдане, Богдане, як би ти з.явився,
Моторошно б стало, чи там опинився!

Знов твої нащадки обікрали неньку,
«браття» з - за кордону вже набили пельки.

Банки та кишені лопають від грошей,
Від золота й срібла, бо ж пани хороші!

Богдане, Богдане, дай же нам пораду,
Як зробить країну сильну та багату!

Акерман

Черкає сонце обрій золотистий
І засинає все,та хвиля лиш не спить
Вона несеться вище,вище,вище
Й запам'ятовує цю прекрасну мить
Цю мить ,коли заснуло місто
Таке прекрасне і таємне водночас
Що вже від холоду загорнулось в листі
Чи то від холоду,а може і від нас...
Ви знаєте,та я не так і довго
Живу у Білім місті-в цім раю
Де час вмить зупинився за порогом
І я іще не знаю,де стою
Тут навкруги усе таке сучасне
Та водночас-таємна глибочінь
Спокійне й радісне,духовне та - прекрасне
Коли у нім,то хвиля в височінь
Я так люблю пройтися ...захід сонця
Коли осінній вечір,зимня ніч
Ліхтарик жовтий майорить у очі
І чути лиш пташиний переклич
Воно чарує багатьох поетів
І кожен в ньому є - талант
Воно не має нічого,окрім злетів
Це моє місто ,це мій є