Ирина Шах (Ириша65) - стихотворение «Навчи мене жити без тебе»

Навчи мене жити без тебе

Моя Батькі вщина

Моя злиденна Україно! О, мій нещасний, бідний люд!
Не вибирають Батькіщину, то треба жити нам отут!
Адже і лихо, і негоди йдуть за тобою по п'ятах,
Та доля рідного народу не вирішається в віках!

Людей під різні кличуть гасла гравці, що нині за кермом,
Чим повні у народу ясла? - сльозами,біллю та багном!
То доки ж маємо страждати?І доки будуть нас дурить?
Нам незалежність мали дати, дивіться: в прірву все летить!

Вже іноземцям віддаємо ми право буть біля керма,
Самі ж горілку вправно п'ємо, хоч грошей в гаманцях нема!
Поляки, німці добре знають, як править нами вже здавна,
Англійці і татари, навіть. В нас мозку в голові нема?

А що ж тоді усі ми з вами? Хто ми такі на цій землі?
Шевченко кликав проти панства, а ми обличчям вже в ріллі!
Ой, люди добрі, схаменіться! Прийдіть до тями врешті - решт,
Усі до праці наверніться, щоб стати кращими без меж.

Тільки в Бозі

Тільки в Бозі душа моя спокій знайде,
И на Нього одного надія одна,
Лише Він є твердиня й сховище моє,
Бо усі, як розхитаная стіна.

Часто бачиш, хто серцем неправий,
А вустами він благословляє,
Тебе хоче він скинути в прірву,
У душі своїй всіх проклинає!

Тільки в Бозі душа моя спокій знайде,
Він - твердиня моя і спасіння моє!
Міцність сили, це - Він, уповання моє,
Тільки в Бозі надія моя!

Повсякчас ти надійся на Нього,
Виливай перед Ним те, що в серці,
Бог дасть захист, бо люди - марнота.
На вагах важать менш за пустоту.

На крадіжки й грабіж сподіватись?
Що багатство примножиться, вірить?
Тих до серця думок прикладати не смій!
Бог відплатить за діло.

Бог сказав а я чув, що Він - сила моя,
В Нього милість до мене й спасіння моє,
Тільки в Бозі душа моя спокій знайде,
Бо від Нього надія моя!

Палаюче серце Данко. =GrafBorisfen=

Палаюче серце Данко. =GrafBorisfen=
Юрий Сафроненко
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
~ У мене - як у рідній теплій хаті!
~ Зайшов у гості, далі не підеш.
~ У горщику вареники лопаті,
~ Та чай із медом.
~ Соняшник
~ авжеж...
~ Усюди, де ти будеш мандрувати,
~ Мої вірші ти будеш пам'ятать.
~ Бо в них є мед і сіль,
~ Дитинство, батько й мати!
~ В них Сила й Воля,
~ Україна,
~ Слава,
~ Рать!
=GrafBorisfen=17.12.2020/Українська Республіка Велика Київська Русь - це уся Наша планета Земля!/
;;~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~;;
Палаюче серце Данко.
За легендою з твору Максима Горького "Старуха Ізергіль"

Обабіч лісу степ шумів,
А в лісі - хащі та болота,
І жоден йти в той ліс не смів,
Бо там - погибель та мерзота.

А степ бринів своїм життям -
Тут бджілки квітки цілували,
Шарілись зорі майбуттям,
Троянди стежками гуляли...

Раптово зла та хижа сила,
Що чатувала осторонь,
Ганьбою смерті степ накрила,
І день поринув у вогонь.

Всі встали в бій за Волю рідну -
І день, і ніч звеніла сталь!
Але навалу ту огидну
Здолати не змогли, нажаль.

Прийшлося Русам відступити,
До лісу з хащами болот,
Щоб знову сили відновити,
Та зберегти від смерті Род.

Навколо темрява колюча,
Коріння лапами стирчать,
Погибель темна та вонюча
Усіх жадає розірвать.

Що ж тут робити, як тут бути?
Назад немає вороття.
Бо там ганьба та рабства пути,
Там прірва - шлях у небуття.

Попереду ж - дремучі хащі,
Та топі гибельних болот...
І пали духом, бо ледащі
Злій долі дати відворот.

І разом темрява всіх жахом
Сковала волю йти вперед,
Ганьба із панікою й страхом -
Робили лісом очерет.

Тут вийшов молодий хлопчина:
- Сидяча паніка - то жах!
Для тих, хто скигле - трясовина,
А хто борець - здолає шлях!

І Данко всіх повів крізь хащі:
- Триматись разом, як один!
Не страшен морок й вовчі пащі,
Якщо ти Роду вірний син.

Всі зупинились й зароптали:
- Куди ти нас завів, юнак?!
Де ми були, ми б не пропали!
А звідсіля нам вийти як?

Ти зрадив нас й завів в халепу!
Смерть ти отримаєш від нас!
І кинув він в юрбу свирепу:
- Ще не кінець, і ще не час!

Попереду жде перемога -
До неї нелегка дорога!
Йому у відповідь луна:
- Ми йдем вже вічність!
Де вона?!

Темрява й морок ликували,
Дощем цю злобу поливали.
Ганьба, де злагоди нема!
На зміну спору йде війна...

І зиркнув він на цей гармидер,
З погруддя серце своє видер,
Підняв, як сонце над собою,
Над ошалілою юрбою!

- Усі - вперед! До перемоги!
Я вам осяю всі дороги!
І морок миттю відступив,
І дощ забув, що з неба лив.

І ліс загув від топотіння.
Дрібницей стали всі падіння...
І той, хто гинув, - сміючись,
На сонце теє дивлючись!

Шарахались дерева з шляху,
І страх вмить вивернув рубаху.
Бо Жага Волі - Сила Сил -
Це зірка для усіх вітрил!

Раптово темрява пропала,
Доба навколо світла стала.
Ліс відступив, і вщухла злива,
Поперед очи - в квітах нива.

Навколо світ цвіте та сяє!
Під сонцем соловей співає,
Веселка землю обійма, -
Крізь хащі дерлись недарма!

Тут степ бринить своїм життям -
Та бджілки квітки знов цілують,
І зорі в мріях майбуття
Проміння росами фарбують.

А Данко посміхнувся й став,
В руці вогонь іще палав,
Вдихнув погруддям вітер Волі -
Жаданий, рідний аж до болі!

Вклонивсь на грудь, схилився долу,
З долоні серце покотилось,
І пульсом перемоги билось.
Душа героя вийшла з тіла,
І світлим ангелом злетіла,

Але юрбі все це - дарма -
Співає радості сурма!
Потопотіли фсі до дива -
Жаданна, світла, вільна нива!

Яка їм справа до героя.

Лише один від них відстав,
Навколо озирнувся й став,
Де серце сяяло іскрою.
І тихо наступив
ногою...

...
Коли зоря роняє сльози,
Вклонились долу всі берьози,
Роса іскринками блищить -
То серце Данко
м
а
й
о
р
и
т
ь
!

П/Н.
...Якщо ти став на шлях до бою,
До Перемоги над ганьбою.
Не зупиняйся! Йди вперед!
І вщухне ліс, як очерет.
Сильніш палаючого Серця
Немає в світі більш нічого!
Любов безмежна й Жага Волі -
Це прапор сяючий Життя!
Та шлях у світле Майбуття.

Та подивіться вгору люди! -
Там серце Данко нам палає -
До перемоги всіх гукає!
А всі неначе наважені
Шукають щастя у кишені...

=GrafBorisfen=15.12.2020/Мiдгард - планета пiд яскравим серцем Данко/