Мій Боже милий! У молитві
Я знову неба досягаю,
Бо можновладці за портфелі
Один одного з крісел пхають!
І знов вишукують провини,
Щоб іншім чимось дошкуляти,
І вже забули, як співали,
«Так разом нас не подолати!»
А ми Тобі, Господь, молились,
Щоб Ти поставив президента,
Такого, щоб мав добру совість,
Для історичного моменту!
Щоб завжди був Твоїм слугою,
Любив народ свій, Тебе, Боже,
І щоб ніколи українці
Не стали на найманців схожі!
Молилися ми, щоб Ти Боже,
Був милосердним до народу,
Який те й робить, що голосить
Над долею всього народу,
А ми молились, щоб Ти, Боже,
До рук Своїх узяв всю владу,
Все, що почав, звершити зможеш:
Країні нашій дати ладу.
І зараз молимося, Боже,
Щоб почали себе судити,
Покаятися кожен зможе,
І йти до Тебе, наче діти!
Людмила Гуменюк - стихотворение «А ми молилися»
Комментарии
Похожие статусы
Людмила Гуменюк
31 Мая 2020
Господь, мій царю
Господь, мій царю, мій коханий,Я кожен день Тебе чекаю,
Ти обіцяв прийти, я знаю,
З Тобою зустрічі жадаю!
Я до Твоїх пробитих ніг
Покласти хочу подарунки,
Знов народитись допоміг,
І я Твої цілую руки!
Про те, хто Ти є, розкажу,
Усім знайомим, незнайомим,
І ще комусь допоможу
Знайти шлях, що веде додому!
Пользователь 16700
7 Декабря 2019
Контракт зi смертю
У серце страх липкий вселяє.
Знов чути гавкіт злих собак,
Знов постріл душу розриває.
А в небі - сонце та птахи!
І хмари, білі мов вітрила!
Душа заводить від нудьги!
Як би могла, то б полетіла
Туди! На схід! За небокрай!
Де наречений, де родина,
Де ллється спів пташиних зграй!
Там рідний край! Там Україна!
Але штаби й колючий дріт,
Скували полонянку в пута.
Їй став немилим білий світ.
Неволя, мов гірка отрута.
Свободи випити ковток,
На серці жевріла надія.
Крилом торкнутись до зірок,
Була її жадана мрія.
Казали в’язні їй не раз,
Що смерть чекає всіх в неволі.
Із пекла вийти мали шанс,
Лиш ті, хто безнадійно хворі.
Стиснувши міцно кулаки,
Юначка рішення прийняла.
Роздерши родимки свої,
Контракт зі смертю підписала.
Назад немає вороття
І час стікає, наче річка.
Та з кожним днем її життя
Згасало, як церковна свічка.
І ось — очікувана мить!
Юначка, впавши на коліна,
Благала німця: “Відпустить
У рідний дім, на Батьківщину.”
Але фашист все зрозумів.
Про її хитрість догадався.
На волю пташку не пустив,
Лише злорадно розсміявся.
В цей літній день зігнали всіх,
Кого веліли розстріляти.
Дівча стояло серед них.
Була це показова страта.
Біль її тіло охопив,
Вона здригнулась мимовільно.
І тихий голос прохрипів:
“Ну ось і все... Тепер я вільна.”
І через мить душа її,
Небес торкаючись руками,
На схід, до рідної землі,
Летіла слідом за птахами.
............................
Обрати краще небуття,
За волі мить життя поклавши,
Ніж гнити в рабстві все життя,
Себе в неволі змарнувавши.
Людмила Гуменюк
31 Января 2021
На Україні є усе
На Україні є усе, і золото й уми хороші,Тож думка ця мене гризе, чому у нас немає грошей?
Уми тікають за кордон, бо їм там ліпше працювати,
На Україні п’ять мільйонів померло, - нічим годувати?
Чому чудовий чорнозем добробуту нам не приносить,
А ми пекучі сльози ллєм, невже поневірянь не досить?
То хто ж керує нами так, щоб люди швидше вимирали?
Навіщо ж нами править так? хіба таких ми вибирали?
Усе найкраще, що було, в липкій багнюці потопили,
І не одно уже мурло ми на горбі своїм возили!
Багато розвелося їх, робити нам голодомори,
Нас ділять на чужих, своїх, і не життя тепер, а горе!
Тож в Україні є усе, чому ж народу гірше жити,
Куди ж наш корабель несе? невже втонути, а не плити?
Всі їдуть, щоб залізти так: в країну нашу, навіть в душі,
А новоявленим панам немає сили з місця зрушить!
Отож такії дурні ми, як іноземцям піддамося,
І патріоти в нас німі, тривог не б’ють лише голосять!
Казати так не будемо, є Той, Хто нам добра бажає,
Про це ми не забудемо, на молитви відповідає!
