Кударенко Елена - стихотворение «Печаль»

Печаль

Коли прийде моя печаль
Розіллється на серці тугою
Ночі темні підіймуть на жаль
Всі мої потаємні спогади

Я візьмусь написати вірша
Не боронь мене,дуже прошу
Моя ніжна болюча душа
Потребує скинути ношу!

Коли прийдуть холодні дощі
Мої пісні зазнають тривоги
Ми до Господа тягнемо свічки
Забувая його дороги!

Хай насниться мені рояль
Залікує своєю грою
Розіллється на серці печаль
Я її відпущу до Бога….

© Copyright: Кударенко Елена, 2023
Рассказать друзьям
Комментарии
Водолей
Привет, Ленок.
Спасибо тебе за открытую боль души.
Пусть она выболит, через живое
твоё слово. ❤️❤️❤️
Кударенко Елена
Спасибо моя хорошая❤️
Ирина Расшивалова
Спасибо, Леночка! Давно уж тебя не читала... Спасибо за стихи!
Кударенко Елена
Спасибо за то , что заходите у нас проблемы с связью зайти не получается, пробую каждый день, и о чудо утром получилось
Ирина Расшивалова
Я стараюсь, но не всегда получается! Ещё неделю меня не будет - сериал смотрю. Осталось немного, в субботу закончится.
Кударенко Елена
Сериал ? А какой?)
Ирина Расшивалова
ЗИМОРОДОК турецкий, Сегодня уже последние серии начинаются, 102 уже прошли. Эту неделю и всё. С понедельника по субботу вкл в 16-45 по НТВ. У вас, наверное, не показывает...
Пользователь 16700
Пользователь 16700 7 Декабря 2019

Контракт зi смертю

Сирий в концтаборі барак
У серце страх липкий вселяє.
Знов чути гавкіт злих собак,
Знов постріл душу розриває.

А в небі - сонце та птахи!
І хмари, білі мов вітрила!
Душа заводить від нудьги!
Як би могла, то б полетіла

Туди! На схід! За небокрай!
Де наречений, де родина,
Де ллється спів пташиних зграй!
Там рідний край! Там Україна!

Але штаби й колючий дріт,
Скували полонянку в пута.
Їй став немилим білий світ.
Неволя, мов гірка отрута.

Свободи випити ковток,
На серці жевріла надія.
Крилом торкнутись до зірок,
Була її жадана мрія.

Казали в’язні їй не раз,
Що смерть чекає всіх в неволі.
Із пекла вийти мали шанс,
Лиш ті, хто безнадійно хворі.

Стиснувши міцно кулаки,
Юначка рішення прийняла.
Роздерши родимки свої,
Контракт зі смертю підписала.

Назад немає вороття
І час стікає, наче річка.
Та з кожним днем її життя
Згасало, як церковна свічка.

І ось — очікувана мить!
Юначка, впавши на коліна,
Благала німця: “Відпустить
У рідний дім, на Батьківщину.”

Але фашист все зрозумів.
Про її хитрість догадався.
На волю пташку не пустив,
Лише злорадно розсміявся.

В цей літній день зігнали всіх,
Кого веліли розстріляти.
Дівча стояло серед них.
Була це показова страта.

Біль її тіло охопив,
Вона здригнулась мимовільно.
І тихий голос прохрипів:
“Ну ось і все... Тепер я вільна.”

І через мить душа її,
Небес торкаючись руками,
На схід, до рідної землі,
Летіла слідом за птахами.

............................

Обрати краще небуття,
За волі мить життя поклавши,
Ніж гнити в рабстві все життя,
Себе в неволі змарнувавши.

Стоїть Тарас

5 . Посвящения известным лицам.
(1988г. – 1996г.)

Стоїть Тарас, додолу очі,
Знов думу думає Тарас,
А дума та чорніш від ночі:
Народ в біді… вже в котрий раз!

Портрет на гроші наліпили,
Та вишили на рушниках,
Йому ж дивитись нема сили,
Як люд страждає у віках.

Тоді,як сам був у неволі,
Звертавсь до Бога, до царів,
А зараз від тяжкої долі
Народ вже майже подурів.

Йому нічого вже не треба,
Бо лише гроші у ціні,
Нишпорить у смітті й не греба
Вся нація! Чи може, ні?

Ніхто не хоче працювати,
Бо грошей майже не дають,
Всі кинулися торгувати,
Як нічим буде – нас здадуть!

Зайдуть до церкви, як отара,
Та ставлять образам свічки,
Спитай про Бога, - з вуст ні пари,
А скажуть – грішні балачки!

А нині чув, що хочуть пана…
Чи не сказилися вони?
То зараз кожен пан, чи панна,
А хочуть буть, як ви були?

Стоїть Тарас, додолу очі…
Хіба б додумався Тарас,
Що діточки життя захочуть,
Яке він проклинав в свій час!

Умовляють, розтлумачують

Умовляють, умовляють, розтлумачують,
І подальшу нашу долю передбачують:
Обіцяють дітям кращу, а онукам ліпшу,
Майже, як у тім прислів’ї: гіршу, але іншу!

«Ми лише стаєм на ноги, піднімаємось!»
Де ж поділось все, що було? Чи дізнаємось?
Кому роздають вугілля і метал з заводу?
Чом ціна на цукор з сіллю менша, ніж за воду?

Тую воду нам привозять із - за кордону,
А де ж ділась мінеральна, що була вдома?
Чому написи усюди, лиш іноземні?
Наче вже чужими стали вулиці й землі!

Куди йдемо, громадяни, чого чекаємо?
Що прийде хтось й життя наше нам зробить раєм?
Бо керують пройдисвіти давно вже нами,
Мабуть вже своє життя зрівняли з богами!

Нас усіх вони вважають нижчого гатунку,
Господи, та де ж від них нам шукать порятунку?
Стихи по теме «На украинском языке»