Цитаты Людмила Гуменюк - На украинском языке (Страница 2)

Твоєю силою цар веселиться (Пс. 20)

Господи!
Твоєю силою цар веселиться,
Без міри він радіє спасінню Твоєму,
Ти дав йому, чого бажало серце,
І не відкинув прохання вуст його.

Ти зустрів благословіннями добра,
Поклав на голову із золота корону,
У Тебе він прохав, щоб дав життя,
Ти довголіття дав йому до скону.

В Твоїм спасінні бачим його славу,
Хвалу з величністю поклав Ти на нього,
Навіки дав Своє благословіння,
І радість сяяла з обличчя Твого.

Бо цар завжди на Господа в надії,
З милості Всевишнього не захитається,
Рука знайде ворогів, тих, що діють,
Всіх ненависників знайде правиця.

У гніві Своєму Господь зробить їх,
Наче піч вогняну і вогонь зжере їх,
Господь вигубить їхній плід із землі,
І насіння знищить із синів людських.

Злі справи на Тебе вони протягли,
Замишляли злу думку, та здійснить не змогли,
Постав так, щоб їм стріли вціляли в лице,
А ми Тобі будем співати оце:

Піднесися, Господи, в силі Своїй,
Слава і хвала могутності Твоїй!

Проповідує небо про Божую славу (Пс. 18)

Проповідує небо про Божую славу,
І про справи Його рук нам твердь сповіщає,
І день дневі слово передає,
А ніч ночі знання відкриває.

Немає мови, де б не чувся їхній голос,
І по усій землі проходить відголосся,
До краю вселенної їхнє слово,
Бог там оселю поставив для сонця.

Як наречений із весільного намету
Воно виходить і радіє, наче велет,
Аби пробігти у змаганні шлях,
І знову буде радість у серцях.

Виходить сонце від одного краю неба,
А обіг його – ген аж на іншому кінці,
Ніщо від спеки не сховаеться,
Ніхто втекти не сподівається .

Душу зміцнює Божий закон досконалий,
Боже свідчення – певне, простих умудряє,
Справедливі Господні накази,
Нам серця звеселяють одразу.

Світла заповідь Божа просвітлює очі,
Чистий страх навіки з нами перебуває,
Суди Господні – то є істина,
Вони правди завжди досягають.

Вони дорожчі за золото, навіть щире,
І солодші за мед, навіть за соти,
Раба Твого вони зберігають,
Їх виконання – винагорода.

Хто з вас побачити усі помилки може?
Від таємних моїх очисть мене, Боже,
Від свавільних раба Свого Ти заховай,
Не панують вони надо мною, нехай.

Непорочним перед усіма буду,
Від великої розбещеності в чистоті,
Хай слова з вуст моїх і думки
Завжди Тобі до серця будуть.

Господи, скеле моя, і Спасителю мій!

До Богдана Хмельницького

Посвящения известным лицам.
(1988г. – 1996г.)

Колись полонили всю Европу ляхи,
В мріях садовили у Кремль шляхту княжить!

Богдане, Богдане, славетний козаче,
Знову люд нещасний, як в неволі плаче!

Ти бажав, щоб наша вільна Україна
Квітла та раділа добрим справам сина.

Богдане, Богдане, як би ти з.явився,
Моторошно б стало, чи там опинився!

Знов твої нащадки обікрали неньку,
«браття» з - за кордону вже набили пельки.

Банки та кишені лопають від грошей,
Від золота й срібла, бо ж пани хороші!

Богдане, Богдане, дай же нам пораду,
Як зробить країну сильну та багату!

Стоїть Тарас

5 . Посвящения известным лицам.
(1988г. – 1996г.)

Стоїть Тарас, додолу очі,
Знов думу думає Тарас,
А дума та чорніш від ночі:
Народ в біді… вже в котрий раз!

Портрет на гроші наліпили,
Та вишили на рушниках,
Йому ж дивитись нема сили,
Як люд страждає у віках.

Тоді,як сам був у неволі,
Звертавсь до Бога, до царів,
А зараз від тяжкої долі
Народ вже майже подурів.

Йому нічого вже не треба,
Бо лише гроші у ціні,
Нишпорить у смітті й не греба
Вся нація! Чи може, ні?

Ніхто не хоче працювати,
Бо грошей майже не дають,
Всі кинулися торгувати,
Як нічим буде – нас здадуть!

Зайдуть до церкви, як отара,
Та ставлять образам свічки,
Спитай про Бога, - з вуст ні пари,
А скажуть – грішні балачки!

А нині чув, що хочуть пана…
Чи не сказилися вони?
То зараз кожен пан, чи панна,
А хочуть буть, як ви були?

Стоїть Тарас, додолу очі…
Хіба б додумався Тарас,
Що діточки життя захочуть,
Яке він проклинав в свій час!

Брат

(Посвящения известным лицам).

Не було ніколи в мене брата,
А візьму з полиці «Кобзаря»
Із рядків у будні і у свята
Брат до мене щиро промовля.

Як ти розумів жіночу долю!
І мене жалів, немов дитя,
А я думаю: та де ж та воля?
Знов немає у жінок життя!

Вже з,явилося новітнє панство
І ділки, що все розпродають,
А по телевізору пияцтво
Наче шоу сміючись, дають!

От не знаєм, братіку Тарасе,
З того чи сміятись, чи ридати,
Як покажуть тих, що точать ляси,
І дівчат, в чім народила мати?

Як побачу, мій поете, все це,
І накотить знов така журба,
Та хіба все витримає серце,
Не життя, а з лихом боротьба!

До Тараса Григоровича Шевченка

(Посвящения известным лицам).

Гей, Тарасе, піднімися,
Та навкруги озирнися,
Подивись на неньку Україну,
Скажи: «люди, схаменіться,
не повинно так робиться,
нащо землю рвете на частини?»

Мабуть, ви усі забули,
Як панам тут добре було,
І як люд нещасний гинув усюди?
Якщо ви забули панство,
То згадайте хоч козацтво,
Скільки билися із турком люди!

Іще в людства на світанні
У священому Писанні
Бог звертався до людей зі словом,
Щоб єдине не ламати,
Не буде де сили взяти,
Так згадаймо зараз ту промову!

Що,мовчиш,Тарасе, милий!
Чи немає більше сили,
Бачити, як бідний люд страждає,
Нащо іншому рить прірву?
І того з корінням вирвуть,
Хто себе за пана тут вважає?

Плями на сонці

І на сонці плями є, казали,
Але вже потрібно врахувати,
Якби ви весь світ так зігрівали,
Хто б на них увагу став звертати?

Якщо поруч з вами є людина,
І від цього стало вам тепліше,
Ви тому радійте, як дитина,
вам же навіть жити стане ліпше!

Якщо друже, ти помітиш пляму,
на моєму чистому обличчі,
Дружбу нашу не вкидай у яму,
бо це кепський і поганий звичай,

І згадай: на сонці теж є плями,
а від цього промені не гірші,
Яка є, прийми, дістане тями?
А як ні, то друзі є вірніші!

Не нагадуй

Не нагадуй про перше кохання,
Хоч було воно дуже давно,
Скільки вилито сліз до світання!
Ти не знав і тобі все одно!

Як побачу здалека на розі,
Серце тьохка, тріпоче, як птах,
І вертала додому в тривозі,
Щоб ти смутку не бачив в очах.

Я була дуже горда дівчина,
З тих, що душу високо несе,
Якщо мене полюбить хлопчина,
Лише він скаже перший усе!

Скільки літ відтоді промайнуло,
А неначе учора було,
Не розпитуй мене про минуле,
Що було, вже давно загуло!

Тобі дякую, Господи, Боже,
Моє серце лиш Ти захистив!
І завжди Ти мені допоможеш,
І в житті додаєш мені сил.

Умовляють, розтлумачують

Умовляють, умовляють, розтлумачують,
І подальшу нашу долю передбачують:
Обіцяють дітям кращу, а онукам ліпшу,
Майже, як у тім прислів’ї: гіршу, але іншу!

«Ми лише стаєм на ноги, піднімаємось!»
Де ж поділось все, що було? Чи дізнаємось?
Кому роздають вугілля і метал з заводу?
Чом ціна на цукор з сіллю менша, ніж за воду?

Тую воду нам привозять із - за кордону,
А де ж ділась мінеральна, що була вдома?
Чому написи усюди, лиш іноземні?
Наче вже чужими стали вулиці й землі!

Куди йдемо, громадяни, чого чекаємо?
Що прийде хтось й життя наше нам зробить раєм?
Бо керують пройдисвіти давно вже нами,
Мабуть вже своє життя зрівняли з богами!

Нас усіх вони вважають нижчого гатунку,
Господи, та де ж від них нам шукать порятунку?

Нам пропонують рай

Нам пропонують рай в Египті, на Кіпрі та в Анталії,
Зробити бізнес, відпочити в Болгарії, Італії,
Не можемо ми оцінити щасливої можливості,
Немає за що вдома жити, чекали влади й милості!

У нас і вдома дуже гарні й цікаві є місцевості,
Та сподівання ваші марні, для вас нема в них цінності!
За все платити треба гроші, а нам ніхто їх не дає,
І хоч ви працівник хороший, для вас – нема, банкірам – є!

Отож рекламу гидко слухать, про бізнес - тур вирішувать,
Та що робить, як маєш вуха, куди лапшу розвішують!

Війна в Чечні

До Чечні українці пішли воювати,
Ну, яка породила їх бісова мати?
Що забули вони там, у клятих чеченів?
Нащо взялись до зброї, ой, лихо, ой, нене!

Кажуть нам, що чечени так б’ються за волю,
Ну, а наші – шукають там кращої долі?
Бо якби було вдома що їсти та пити,
Хто б поїхав таких самих хлопців там бити?

Ото клята, дурна, непотрібная влада!
Що не глянеш, одні невиправнії вади!
Бо якби воювали міністрів там діти,
То й війни б не було, ніде правди подіти!

Люди, що це робиться у світі?

Люди, що це робиться у світі?
Нащо ви колотитеся знов,
Викидать історію, як сміття?
А Бог усім заповідав любов!

От тепер бажаючих багато
Наплювати в душу до країв,
І коли б змогли, народ за грати,
Заганяли б, як отару в хлів!

Отакі в нас нині «демократи»,
Свій обороняють інтерес,
Хочуть відібрати навіть свята,
Кажуть, що великий то прогрес!

Їх життя нічому не навчило,
І шукають ворогів собі,
Чом в країнах інших усе ціле,
Сил не витрачають в боротьбі!

Дбають там про те,щоб краще було,
І собі, і людям назавжди,
А у наших – лиш в кишені дуля,
А народу знову кажуть: жди

Почуття людей

Той шок людей не можна змалювати,
Коли вони заходять до крамниці,
І нерви, щоб були твердіш за крицю!
Мішками зараз треба гроші мати,

Усі здебільш тепер такі убогі,
Окрім отих, що вміють обдурити,
Побачиш ціни і німіють ноги,
Так гірко стане, ніде правди діти!

Навіщо обирали депутатів?
Куди наш президент привів мільйони?
Голодна смерть чекає в кожній хаті,
Їх не злякають найстрашні прокльони!

Для кого ми так тяжко працювали?
Бездольні діти брязкали ключами,
Здоров.я ми суспільству віддавали,
А нині - знов у черзі за харчами!

Хто нам віддасть усе,що заробили?
І звідки зараз спокою шукати?
Була така країна – все розбили!
Скажіть, хто знов нас зможе об єднати?

Бо бачимо: правителі не дбають,
Аби народу стало краще жити,
І лише одного усіх навчають:
Як добре іншим глибшу прірву рити!

Моя Батькі вщина

Моя злиденна Україно! О, мій нещасний, бідний люд!
Не вибирають Батькіщину, то треба жити нам отут!
Адже і лихо, і негоди йдуть за тобою по п'ятах,
Та доля рідного народу не вирішається в віках!

Людей під різні кличуть гасла гравці, що нині за кермом,
Чим повні у народу ясла? - сльозами,біллю та багном!
То доки ж маємо страждати?І доки будуть нас дурить?
Нам незалежність мали дати, дивіться: в прірву все летить!

Вже іноземцям віддаємо ми право буть біля керма,
Самі ж горілку вправно п'ємо, хоч грошей в гаманцях нема!
Поляки, німці добре знають, як править нами вже здавна,
Англійці і татари, навіть. В нас мозку в голові нема?

А що ж тоді усі ми з вами? Хто ми такі на цій землі?
Шевченко кликав проти панства, а ми обличчям вже в ріллі!
Ой, люди добрі, схаменіться! Прийдіть до тями врешті - решт,
Усі до праці наверніться, щоб стати кращими без меж.

У Верховній Раді

І міністри засідають, і верховна Рада
І іде там принародно боротьба за владу,
Все під виглядом уваги до бідного люду,
А самі щоденно ціни підвищують всюди!

Ціни скачуть, наче коні, зовсім показились,
А керуючим все мало, щоб уже й вдавились!
Бо, приймаючи вердикти про приватну власність,
Хто, що буде викупляти, не наводять ясність!

В нас живе пенсіонерів майже половина
Хто з них може хоч би хату придбати для сина?
І ходити в магазини сенсу вже немає,
Наче в пащі злого лева грошики зникають!

Лев той, наче ненажера, що не дай, все мало,
В магазинах на прилавках є і м ясо й сало,
А за тії оселедці, за шматочок сиру
Мабуть, скоро з нас стягати почнуть власну шкіру.

Називають нас панами і навчають мови,
Швидко ми уже, панове, їстимо й полову!
Так що людоньки, дивіться, що з країни стало,
Де не глянь, все спекулянти, і усе їм мало!

А в парламенті все б ються за місця найкращі,
Невже знов розвісим вуха, як оте ледащо?
Нас примусили згадати хохлів з москалями,
Все для того, щоб забули про їх власні плями!

Хіба хто бажав такої долі: собі й дітям?
Більшість стала жебраками, іншім гроші – сміття!
Від життя тяжкого, люди, прикро так на серці,
Отако вже самостійність завдає нам перцю!

Моє cерце крається

Серце моє крається від болю,
Як почую вісті із країн,
Кожен дума: захищає волю,
Ну, а робить гірш, ніж вражий син.

Ворогів здолати не під силу,
Щоб зламати зуби їм усім,
Київські князі це розуміли,
І збиралися в кулак один.

Ті правителі, що нині маєм,
Подуріли, чи такі й були?
Край, що люди називали раєм,
Зараз гірше пекла розпекли!

Отділяються Крим, Закарпаття,
І Одеса вільна, і Донбас,
Наче Україна - ковдра з дрантя,
Як ділити? хто спитав це в нас?

І та церква, що завжди єдина
За часів Біблійних ще була
Нині теж розділена, як тином,
Чудні, Господи, такі діла!

А діла ці точно не Господні,
А скоріше більш від сатани!
То за владу панство новомоднє
Б'ється і стягає з нас штани!

Незалежну зроблено країну,
Думаємо ми вже довгий час,
Для кого таку підклали міну?
Мабуть, незалежну від всіх нас!

Самостійність

Бач, які ми самостійні, наплювали на країну!
За кордоном вже й не раді, що підсунули нам міну,
А тепер права людини хто в нас буде захищати?
Папа приїздить із Риму, а чи може, Буш із штатів?

Хто тепер нам всім докаже, що не маєм права їсти?
Все неначе хижак вражий знищив у селі і в місті!
Спекулянти про те дбають, щоби йшли до них всі люди,
І допоки вони мають, в нас нічого і не буде!

Це все нині зветься бізнес, щоб усіх їх розірвало,
Як підвищать знову ціни і на м ясо і на сало!
Хоч тепер ми самостійні, та нічого в нас немає,
А хіба ми в цьому винні? може хтось нам щось порає?

Незалежність

Знов по радіо почули, як нам буде добре жить,
(якщо більше попрацюемо), це ж не робиться за мить!
Про яку ви незалежність день у день нам брешете,
Коли коштів у державі, як в дірявім решеті!

Із народу постягали все, що тільки ви змогли,
Все дешеве позникало, хутко будем без штанів!
От, раніш ми заробляли аж на сотню тістечок,
Нас середніми вважали, а в нас сотні болячок!

А коли порахувати в грошах кількість ковбаси,
То було б 100 кілограмів, хіба стільки - то з'їси?
А коли нарахувати гроші в кількості штанів?
Могли б вісім купувати, не латати сотні дір!

Завели нас депутати, як Сусанін ворогів,
Дати б їм усім лопати, та послать на буряки!
Бо тепер не розумієм, що ми можемо купить,
На ті гроші, що ми маємо, добре лише сльози лить!

І майбутнє нас чекає, не насниться в страшнім сні,
За що нас Господь карає? Здогадався хто, чи ні?
Так що людоньки, дивіться, що робити нам усім,
Зараз нема за що їсти, а чи дочекаєм зим?

Може треба всім зібратись, та покликати синів,
Та добряче розібратись з справами нових панів!

Мітинг

Из истории родной страны
(1987 г. – 1996 г.)

Площа Леніна у місті,там зібрався натовп,
де зійшлися комуністи, вождя захищати.
Разом з ними і простії скупчилися люди,
Подивитися на теє і далі що буде.

А на розі стоїть хлопець, до людей гукає:
«Люди добрі, в магазинах нічого немає,
Ось до чого комуністи довели країну,
Треба скинуть з постаменту отую вражину!

Та купуйте ось газету, яка зветься «Гласність»
За карбованця, у мислях наведе вам ясність!»
Оточили колом люди того молодика:
«Подивіться, яка в нього червоная пика!

Чи читав ти, волоцюго, Ленінові твори?
Закликаєш проти нього, бач, яка потвора!»
Зупинилась біля мене старенька Рахіля:
«Чи не можна всім закрити шлях до Ізраїля»?

Я стою і вже не знаю: плакати, сміятись?
Годі вже тягти у боки,треба знов єднатись!

Забули історію

Из истории родной страны
(1987 г. – 1996 г.)

Декотрі забули всю історію,
І до того ж треба було їм,
На трибуну вилізти й містерію
Розпочати для усіх країн!

Як вони тепер ганблять і лають все,
Змішуючи чорне та цвітне,
Україну виставили на посміх,
Та бажають ще зробити зле!

Може ви навік забути хочете
Битви з турками й Полтавський бій,
Панство ляхів, кримських ханів почоти,
Може й про фашистів? Боже ж мій!

Самостійність і без федерації,
Чути всюди їхні голоси
Та усе ж Богдан мав добру рацію,
Бо в нас менше ворогів єси!

Україно, ненько моя рідная,
Доти будеш ти ще сльози лить,
Доки у прекраснім граді Києві
Отакії депутати будуть жить!