На украинском языке - Статусы (Страница 4)

З днем народження

З днем народження дiвчинi

Сукня вишита любов’ю

Білу сукню одягає дівчина
Таку чарівну, казкову.
Сукня спадає з пліч
Так ніжно, так тихо.
Та губи її мовчать,
А очі мов квіти,
Серед зими спорошені маки.
У білій сукні, як янгол небес.
Мов сніг, сяє як зорі.
Волосся падає,
Мов зірвані квіти.
Сукня спадає з пліч
І руки її підло тремтять.
В пошуках «любого»
Розум втрачала.
І бажання до стелі летять.
І по венам не кров,
А кохання текло.
Сукня падала з пліч,
А він душу її цілував.
У вісні зрадливо кохав.

Пристрасть

Мені хочеться тебе більше
І наснагу мені нездолати
Ті шалені гарячі ночі
Навіть стали мене лякати

Мені хочеться тебе близько
Очі в очі душа до душі
І горіти в твоїх обіймах
Диким полум;ям у ночі

Мені хочеться тебе вічно
Ніжним шепітом у віска
Притягни обійми міцніше
До мурах розумію-твоя!

І до біса усі мої сутності
Ти в обійми мене загорни
Подаруй мені стиглої ніжності
Доторкнись до моєї струни



© Copyright: Кударенко Елена, 2023

В добрий шлях у страну знань!

Хай мир несуть вірші та душі очищають...

Вірші, вони в моїй душі живуть,
А іноді на волю їх пускаю,
Вони по білу світу попливуть ,
Білими хмарками до небокраю.
В них біль моя, всілякі почуття,
Мрії, фантазії, бажання та надії,
Пишу про всесвіт, про своє життя,
Красу природи, так сама як вмію.
Вкладаю частку серця я свого,
Слова – перлини у намисто я збираю,
Я не поет, бажаю тільки одного -
Хай мир несуть вірші та душі очищають...

Все ти стерпиш, знесилая мамо!

* Поетесi й моєму суворому критику - Р.Г. -
з хвилюванням
про її нелегку жiночу долю *
=======================

* Поэтессе и моему строгому критику - Р.Г.-
с тревогой о ее нелегкой женской судьбе *
==================================

Поморозили душу i серце ,
Сплюндрували закоханнiсть мрiй...
Обiйшли милосердям - не сердся ,
Прирекли самотiнням - старiй ..
Свiтлих , сонячних днiв - небагато :
Тане сила жiноча - свята..
Сива Осiнь заглядає в хату ,
Вiдчуваючи , що Ти - не та :
У життi , у роботi , в коханнi..
/Чи було колись - не було ?/
..Чарували життя зорi раннi ,
I Любовi - жеврiло тепло.

I садок кликав вишенним квiтом..
Лиш "п'ятiрки" - бузок дарував ,
А Ти iх пiдкидала - за вiтром ,
Щоб коханий п'янко цiлував .
Цiлував... i його - пестувала :
Мабуть цього - замало було...
..Його серце на юнку - запало :
Забувать став родинне кубло .
Вce прощала.. I йшла на пiдмову :
Дiток-пташок росло семено...
Знову вiрила клятвам i слову :
- Злiпим трiснутий глек - всеодно .

Не знайшли чарiвного розчину ,
Щоб сiм'ю злiпить та зберегти..
..Тож пiшла на Святую стежину -
I спокутуєш дрiбнi грiхи...
ВIЧНА КНИГА - весь смуток знiмала ,
Вiдкривала незвiданий свiт :
Вже по-iншому Всесвiт сприймала ,
Наставляючи пташок в полiт .

Розлетiлись Твої лелечата ,
Бiля мами - Тараско малий -
Йому молишся , й БОГУ - завзято ,
I - собi : тож хворiти - не смiй !

Забуваєшся в працi - знесила ,
Засинаєш - в молитвах Святих :
- БОЖЕ ! Дай сину крепкiї крила ,
Вiрних друзiв , шляхiв - нелихих !
У садку рiжеш вишнi поснулi -
Доля Твої краяє роки...
Надто мало пророче зозуля ,
Поклювали всю радiсть круки .

Але все ж , залишились Любовi :
Двi останнi - Тарас i Парнас !
Їм - гарячi двi крапельки кровi -
Вiддасиш в Боговiдданий час !
--------------------------

Не зовсiм поморозили серце ,
Молодiє в молитвах Д у ш а...
************************

Oб этой же Героине - на русском языке.
------------------------------------------------------
"Мама - Ивушка..." - Гр. -

Душа завжди болить...просто біль буває різна...то тупа... то терпима...то дуже різка...майже нестерпна..

Не йди...

..... Не йди......

Благаю тебе не йди.

І моє серце не відпусти.

І навіть коли я буду від болі, у злості кричати в ночі ...

- Йди!

ИТи тільки не йди!

Лише не йди,благаю...

Бо то не я!

Бо то душа кричить, від болю і від жалю !

Як любиш, то просто обійми!

Та не відпусти!

Благаю...

Лише послухай своє серце!

Поглянь в мої очі яскраві!

Що бачиш ти в них?

Те що розгледіти зміг , то все навіки твоє!

Не йди!

Благаю тебе, тільки серце моє не відпусти!

Бо як відпустиш, то воно помре!

Лихої долі, без тебе воно не витримає .

І як любов твоя осліпне, чи мене...

Від тяжких днів життя вона зупиниться.

І піде в забуття !

Поглянь знов в мої очі яскраві!

Послухай як б'ється серце у скронях!

Як подих завмирає!

Коли я поряд з тобою!

Бо справжня любов не вмирає!

Вона або є спочатку,

Або її і потім немає!

© Ольга Коваленко-Шелих

Місяць і зорі

Сьогодні в ночі літала я !

Чи то так зорі сяяли яскраво...

Чи то так солодко було мені...

До місяця я
піднімалася.

Він друг, товариш мій.

Мене, до себе кличе часто.

І у коханні зізнається, у вісні.

Йому я душу відкриваю, і розповісти можу все, все, все!

І Він мене ніколи не осудить...

Лиш міцно за руку візьме...

І ніжно, ніжно поцілує...

А поцілунок після сну, на вустах залишить, солодкий присмак меду.

І місяць любить все мене....

А я кохаю зорі...

Блакитне небо восени кохаю я....

І пристрасно кохаю темну ніч!

В ній завжди яскраво палають зорі!

Палає з ними і серце моє....

І місяць мій, він завжди зімною поряд...

Оберігає від висот страшних, широких безтрашних польотів.

Тихенько він буває плаче, коли туманність і ніхто його не бачить.

А його жалію, неначе немовля своє рідненьке.

І часто він мене питає, соромиться і темніють його боки.

- Чому не я?

- Чому ти любиш зорі?

І що тут милий тобі скажеш....?

У серця лиш свої закони....

Буває так, що любимо одних, а
нас кохають інші......

І що поробиш, серцю не на кажеш!

Поглянь на мене, я теж тебе люблю,
як друга вірного, що світить у ночі.

Немов як день, стежинки прокладаєш.

А зорі я кохаю серцем!

То поклик мій душі!
Не вдієш тут нічого...

Мені вже милий час...

Виходить сонце з-за гори...

І ти не плач!

Я буду знов чекати ночі.

І будем знов літати ми!

Лиш тільки ти - І я...

- І ніч...І зорі...

І навіть у туманності прийду!

Прийду обов'язково!

Бо день, малює сонце!

А ніч дарує мені крила!

Ніщо того не варте на землі!

Як ніч!

Яка малює зорі!

Коли лечу на небі я,

Над зорями яскравими до тебе!!!

©Ольга Коваленко-Шелих

Коли душа від болю розривається
І ніщо не миле на землі.
До Тебе Боже лину подумки
О, допоможи, спаси і підкріпи.

Коли сум на серці, туга за домівкою
Я знаю, Ти в силах підкріпить
Дати силу, допомогу, радість
І про вічний дім мені розповісти

О, скоро прийде час, війду я в небо
Тоді мине і горе, і печаль
І радість душу огортає
О, скоро-скоро буду там.

Контракт зi смертю

Сирий в концтаборі барак
У серце страх липкий вселяє.
Знов чути гавкіт злих собак,
Знов постріл душу розриває.

А в небі - сонце та птахи!
І хмари, білі мов вітрила!
Душа заводить від нудьги!
Як би могла, то б полетіла

Туди! На схід! За небокрай!
Де наречений, де родина,
Де ллється спів пташиних зграй!
Там рідний край! Там Україна!

Але штаби й колючий дріт,
Скували полонянку в пута.
Їй став немилим білий світ.
Неволя, мов гірка отрута.

Свободи випити ковток,
На серці жевріла надія.
Крилом торкнутись до зірок,
Була її жадана мрія.

Казали в’язні їй не раз,
Що смерть чекає всіх в неволі.
Із пекла вийти мали шанс,
Лиш ті, хто безнадійно хворі.

Стиснувши міцно кулаки,
Юначка рішення прийняла.
Роздерши родимки свої,
Контракт зі смертю підписала.

Назад немає вороття
І час стікає, наче річка.
Та з кожним днем її життя
Згасало, як церковна свічка.

І ось — очікувана мить!
Юначка, впавши на коліна,
Благала німця: “Відпустить
У рідний дім, на Батьківщину.”

Але фашист все зрозумів.
Про її хитрість догадався.
На волю пташку не пустив,
Лише злорадно розсміявся.

В цей літній день зігнали всіх,
Кого веліли розстріляти.
Дівча стояло серед них.
Була це показова страта.

Біль її тіло охопив,
Вона здригнулась мимовільно.
І тихий голос прохрипів:
“Ну ось і все... Тепер я вільна.”

І через мить душа її,
Небес торкаючись руками,
На схід, до рідної землі,
Летіла слідом за птахами.

............................

Обрати краще небуття,
За волі мить життя поклавши,
Ніж гнити в рабстві все життя,
Себе в неволі змарнувавши.

З Різдвом Христовим!
З Різдвом прекрасним!
Хай буде розум спокійним, ясним.
Хай світло й тепло на серці буде.
Хай це тепло відчують люди.
Іще бажаю добра і миру,
Завжди носити у серці віру!

Бути з тобою

Атрофоване серце, кохає тебе,
Змучане , стомлене , чекає тебе.
Незнає куди подітись йому,
З грудей вилітає, тебе виглядає.

Я просто хочу бути з тобою,
Бути завжди і бути навколо.
Бути весь час, кожну мить існування,
Бути до поки, чути гуркання.

Щодня вдихаю запах мрії,
Не знаю я чому дурію.
Він зводить з розуму мене,
В легенях чути лиш тебе.

А від очей твоїх я млію,
Вони завжди мене зігріють.
В них колір теплого вогню,
В них бачу неземну красу.

Ось так, вбираю запах тіла,
Цілую всюди, ти красива.
А голос твій - це спів птахів,
І дотик рук знімає біль.

За це , б віддав усе , що маю,
З мінора перейти в мажор.
З любовю в очі подивляюсь,
Радію я ,що їх знайшов.

Народ, который не знает своей истории - это слепой народ. (Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.)

Борись в ім'я честі. Якщо доведеться ще раз бути пораненим, проливай свою кров, як благотворну росу, і усміхайся.

Дитинство дивується. Молодість обурюється. Тільки літа дають нам мирну рівновагу і байдужість.

Поражение - это наука. Никакая победа так не учит. (Поразка — це наука. Ніяка перемога так не вчить.)

Здушили сльози — не виходь на люди. Болить душа — не виявляй на вид.

Мужество не дается на прокат. (Мужність не дається напрокат.)

Передам тобі шепотом..

До тебе вийду собою,
Не нафарбованою і без стильних прикрас.
До тебе вийду так впевнено й легко,
З ніжною посмішкою на вустах.

Ти так спокусливо всміхнешся,
Обіймеш як тендітний кришталь.
Ти розчинеш смуток невдалого дня,
Цілунком зітреш всю злість і печаль.

Закарбую моменти з тобою,
Які й так відбились у пам‘яті моїй.
Закарбую твій дотик,
Який й так проник вже під шкіру мою.

Відірватись би з тобою від землі
Станцювати в шаленому ритмі
Відірватись й так стрімко зануритись у вихор спокус

Та знаєш, не можу сказати люблю,
Боюсь зізнань в глибоких почуттях.
Не можу відкрити тобі повністю двері,
Боюсь впускати тебе у свій дім.

Тому шепотом осіннього листя,
Передам тобі тихеньке люблю.
Тому шепотом холодного вітру,
Передам тобі сильно боюсь.

Тільки в Бозі

Тільки в Бозі душа моя спокій знайде,
И на Нього одного надія одна,
Лише Він є твердиня й сховище моє,
Бо усі, як розхитаная стіна.

Часто бачиш, хто серцем неправий,
А вустами він благословляє,
Тебе хоче він скинути в прірву,
У душі своїй всіх проклинає!

Тільки в Бозі душа моя спокій знайде,
Він - твердиня моя і спасіння моє!
Міцність сили, це - Він, уповання моє,
Тільки в Бозі надія моя!

Повсякчас ти надійся на Нього,
Виливай перед Ним те, що в серці,
Бог дасть захист, бо люди - марнота.
На вагах важать менш за пустоту.

На крадіжки й грабіж сподіватись?
Що багатство примножиться, вірить?
Тих до серця думок прикладати не смій!
Бог відплатить за діло.

Бог сказав а я чув, що Він - сила моя,
В Нього милість до мене й спасіння моє,
Тільки в Бозі душа моя спокій знайде,
Бо від Нього надія моя!

Яке величне Твоє Iм'я

Господь!
Яке величне Твоє Iм'я!
Сягає слава аж за небеса!
I з вуст малечi та немовлят
Улаштував хвалу - яка краса!

Луну й зiрки то Ти поставив,
Бо ж небеса - це справа рук Твоїх,
Що є людина - пам'ятаєш,
Та ще й вiдвiдуєш синiв людських!

Людину перед ангелами
Применшив зовсiм небагато,
Славою i честю увiнчав
I поставив володарювати!

Все поклав Господь до її нiг:
волiв i вiвець, польових звiрiв,
i небесне птаство, риб морських,
Все, що ходить стежками морськими.

Господи, Боже наш!
Яке величне iм'я Твоє по усiй землi!

Поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш.

Хто не жив посеред бурі, Той ціни не знає силі, Той не знає, як людині Боротьба і праця милі.

Хто нікчемну душу має, то така у того й мова.

Душі ніхто не бачить, а чує не кожний...

Побажання

Для тривалої молитви дасть Господь терпіння,
Щоб відкрити усі двері рідним до спасіння,
В молитвах своїх на небо ставимо драбину,
А самі схилятись будем разом на коліна

Попрохаємо у Батька для свідоцтва силу,
Щастя будемо просити для діточок милих,
А також благословіння, грошей та здоров я,
А ще хай приходять друзі з щирою любов ю.

Нехай дух летить до неба високо, високо,
Щоб побачити Ісуса серцем, може й оком,
Щоб душею тільки радість завжди володіла,
Щоб до старості здоровим було усе тіло!

Обіцяв Господь нам захист, навіть охорону,
Якщо ми Його любити будемо до скону,
Як покличемо, почує, з нами Він в скорботі,
Дасть Він спокій і свободу вдома й на роботі!

Обіцяв Своє спасіння праведним явити,
Якщо будемо слухняні і Його хвалити,
От тоді ми, добрі люди, будемо щасливі
Будем Господа любити, доти, поки живі!

Тобі я дякую

Тобі я дякую, мій Боже,
Що бабця з сином і небожем
З під Києва тікали разом,
"не випускать"! – було наказом!
Не я була під час голодомору,
Що то не я таке пізнала горе!

Тобі я дякую, мій Боже,
Мій батько разом із небожем
Пішли, загинули одразу,
Щоб не пустити силу вражу,

У тую землю, де я народилась,
Що то не я була, це – Твоя милість?
А ті,що у лісах ховалися,
Живими по війні зосталися

Про мене й разу не згадали,
Хоч що живу на світі, знали.
Хто тут живе, бандитами взивають,
Нехай їм наш Господь допомагає.

Бо як би це мені дісталось,
То, мабуть, серце б розірвалось,
А так живу, навкруг дивлюся,
За ворогів усіх молюся,

У Бога мудрості для всіх прохаю,
Не бути вбивцею братів благаю!

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!

Тримай мене, Боже

Тримай мене, Боже, за руку тримай!
Ніколи прошу Тебе, не відпускай!

Полину з Тобою я на висоту,
Здійснити в житті хочу Божу мету!

Ти стільки талантів мені, Боже, дав!
А що я зробив з ними? Боже, направ!

Постав мої ноги на той вірний шлях,
Аби супроводжував Твій, Боже, страх!

І буду співати багато пісень,
Тебе прославляти і вночі, і вдень!