Публикации пользователя «Людмила Гуменюк» - 2.

Перестройка

Мы с начала перестройки пережили уже столько,
Что другому хватит на всю жизнь!
И всё скорость набираем,но извилин не хватает,
Чтоб понять: в какую рвёмся «высь»?

Сталинизмы, коммунизмы и ещё другие «измы»
Измотали весь честной народ,
Не пойму,что стало с нами, для дворян мы были «хамы,
Нынче же выводят нас вперёд!

Что дала нам перестройка? мы по магазинам только
Рыщем, позабыв идеи все!
Кто ж довёл людей до скотства, снять с народного довольства,
За свои дела ответят все!

Я не знаю, что мы строим, натворили уж такое,
Не приснится даже в страшном сне!
Родину всю разорили, деньги «братьям» раздарили,
А самим и хлеба даже нет!

«Кооператоры» лишь только «ориентиры перестройки»
а они со всех сто шкур дерут!
Как же жить простому люду, ждать нам помощи откуда,
И дождёмся, когда их прибьют!

Призываем жить всех дружно, но это ж никому не нужно,
Каждый рвёт себе большой кусок,
И о том лишь позабыли, что всё это уже было,
Вспомним – будет поздно, дайте срок!

Незалежність

Знов по радіо почули, як нам буде добре жить,
(якщо більше попрацюемо), це ж не робиться за мить!
Про яку ви незалежність день у день нам брешете,
Коли коштів у державі, як в дірявім решеті!

Із народу постягали все, що тільки ви змогли,
Все дешеве позникало, хутко будем без штанів!
От, раніш ми заробляли аж на сотню тістечок,
Нас середніми вважали, а в нас сотні болячок!

А коли порахувати в грошах кількість ковбаси,
То було б 100 кілограмів, хіба стільки - то з'їси?
А коли нарахувати гроші в кількості штанів?
Могли б вісім купувати, не латати сотні дір!

Завели нас депутати, як Сусанін ворогів,
Дати б їм усім лопати, та послать на буряки!
Бо тепер не розумієм, що ми можемо купить,
На ті гроші, що ми маємо, добре лише сльози лить!

І майбутнє нас чекає, не насниться в страшнім сні,
За що нас Господь карає? Здогадався хто, чи ні?
Так що людоньки, дивіться, що робити нам усім,
Зараз нема за що їсти, а чи дочекаєм зим?

Може треба всім зібратись, та покликати синів,
Та добряче розібратись з справами нових панів!

Самостійність

Бач, які ми самостійні, наплювали на країну!
За кордоном вже й не раді, що підсунули нам міну,
А тепер права людини хто в нас буде захищати?
Папа приїздить із Риму, а чи може, Буш із штатів?

Хто тепер нам всім докаже, що не маєм права їсти?
Все неначе хижак вражий знищив у селі і в місті!
Спекулянти про те дбають, щоби йшли до них всі люди,
І допоки вони мають, в нас нічого і не буде!

Це все нині зветься бізнес, щоб усіх їх розірвало,
Як підвищать знову ціни і на м ясо і на сало!
Хоч тепер ми самостійні, та нічого в нас немає,
А хіба ми в цьому винні? може хтось нам щось порає?

Нищая

Здравствуй, бедная старушка! Что с протянутой рукой
В гастрономе на порожке ожидаешь день - деньской?

За такую жизнь большую что сумела накопить?
Как смогла ты, не пойму я столько горя пережить?

«Муж ещё в войне гражданской был отравленным в дыму,
Сыновей война забрала, дочки померли в дому.

Голодала, холодала, внуков ростила одна,
А как времячко настало, разлетелись кто куда.

Поразъехались ребятки в разные сторонушки,
И не пишут писем бабке, никакой нет помощи!

Позабыли вовсе, может, что живу на свете я,
Их раскаянье не гложет, на уме гульба, друзья.

Вот сижу, сбираю крошки, надо что-то и поесть,
В гастрономе на порожке, дети, где же ваша честь?»

А Господь нам заповедал: «позаботься о родных»,
коль они в слезах и бедах, хуже ты, чем враг, для них!

Нынче вам напоминаю, кто пред Богом всякий день,
Только вид изображает, и служить Ему вам лень.

И пока ещё не поздно, помогите бабке вы,
Знайте, есть Судья, Он грозен, Он на стороне вдовы!

Безвладдя

Коли в країні настає безвладдя,
Ніхто не захистить робочий люд,
Тоді вже і диктаторові раді,
Щоб встановив порядок нам отут!

В лихую народилися годину,
Та праця все ж була понад усе!
А зараз до чого прийшла країна?
Не хоче молодь працювать, і все!

Навіщо ж праця, як немає віри,
Що завтра стане кращим рідний край,
І ми в усьому загубили міру,
Бо горе вже хлюпоче через край.

Усі вже звикли ворога шукати,
І навіть, там, де зроду не було,
Бажають і самі катами стати,
Хоч зморшки вже лягають на чоло.

Не знають вони заповідей Божих
Той непідсудний, хто не судить сам
І тая влада ні на що не гожа,
Коли повірила не діям - голосам!

Ті голоси по всій країні їздять,
І закликають всіх людей на зле,
От, як спитать, куди ще будуть лізти,
І чи працює, голос той назве?

Ой, людоньки, нехай вже кожен дума,
Нащо в нас голова і руки є,
А не чекать героя мільйонера,
Який усім багатство роздає!

Моє cерце крається

Серце моє крається від болю,
Як почую вісті із країн,
Кожен дума: захищає волю,
Ну, а робить гірш, ніж вражий син.

Ворогів здолати не під силу,
Щоб зламати зуби їм усім,
Київські князі це розуміли,
І збиралися в кулак один.

Ті правителі, що нині маєм,
Подуріли, чи такі й були?
Край, що люди називали раєм,
Зараз гірше пекла розпекли!

Отділяються Крим, Закарпаття,
І Одеса вільна, і Донбас,
Наче Україна - ковдра з дрантя,
Як ділити? хто спитав це в нас?

І та церква, що завжди єдина
За часів Біблійних ще була
Нині теж розділена, як тином,
Чудні, Господи, такі діла!

А діла ці точно не Господні,
А скоріше більш від сатани!
То за владу панство новомоднє
Б'ється і стягає з нас штани!

Незалежну зроблено країну,
Думаємо ми вже довгий час,
Для кого таку підклали міну?
Мабуть, незалежну від всіх нас!

У Верховній Раді

І міністри засідають, і верховна Рада
І іде там принародно боротьба за владу,
Все під виглядом уваги до бідного люду,
А самі щоденно ціни підвищують всюди!

Ціни скачуть, наче коні, зовсім показились,
А керуючим все мало, щоб уже й вдавились!
Бо, приймаючи вердикти про приватну власність,
Хто, що буде викупляти, не наводять ясність!

В нас живе пенсіонерів майже половина
Хто з них може хоч би хату придбати для сина?
І ходити в магазини сенсу вже немає,
Наче в пащі злого лева грошики зникають!

Лев той, наче ненажера, що не дай, все мало,
В магазинах на прилавках є і м ясо й сало,
А за тії оселедці, за шматочок сиру
Мабуть, скоро з нас стягати почнуть власну шкіру.

Називають нас панами і навчають мови,
Швидко ми уже, панове, їстимо й полову!
Так що людоньки, дивіться, що з країни стало,
Де не глянь, все спекулянти, і усе їм мало!

А в парламенті все б ються за місця найкращі,
Невже знов розвісим вуха, як оте ледащо?
Нас примусили згадати хохлів з москалями,
Все для того, щоб забули про їх власні плями!

Хіба хто бажав такої долі: собі й дітям?
Більшість стала жебраками, іншім гроші – сміття!
Від життя тяжкого, люди, прикро так на серці,
Отако вже самостійність завдає нам перцю!
… показать весь текст …

До дня Перемоги

Тату мій! уже піввіку нині,
Коли ти загинув у війні,
Так усе змінилося в країні,
Ти гадаєш, що пізнав би? ні!

Те чим ви пишалися, любили,
Навіть перемогу вже саму,
Різні невігласи так зганьбили!
Батьківщину хочуть розітнуть!

Так що батьку, як би ти піднявся,
Подивився б зараз навкруги,
Ти б у людях так розчарувався!
Бо свої ще гірш, ніж вороги!

Люди ті,.що ви їх врятували,
І поклали на війні життя,
Обеліски вже демонтували,
Бач, яке напало забуття!

Чи не швидко загубили пам'ять
Про Майданек і про Бабин Яр?
Може будуть ще й фашистів славить?
Господи, зніми з душі тягар!

Хоч маленьку маю я надію:
Переможе все ж здоровий глузд,
Забувать історію не смієм!
В ній святої Перемоги дух!

Памяти отца

Я не знаю, где твоя могила
Дорогой отец, простой сапёр,
Знаю, на войне тебя убили,
Но ведь мог бы долго жить, шахтёр!

Но страна звала сынов на помощь,
Ты не смог остаться не в строю,
И пошёл бить вражескую сволочь,
И погиб ты в первом же бою!

В дни, когда по улицам парадным
Старики идут под бой сердец,
Плачу я всегда: о, если б рядом
С ними мог идти и ты, отец!

Как же отыскать твою могилу?
Дорогой отец, ну, где же ты?
Может ходим мы, иль ездим мимо?
И куда нам положить цветы?

Знаем, в Книгу Памяти народной
Твоё имя красною строкой
Будет внесено в стране свободной,
Для народа каждый в ней герой!

Авария в Чернобыле

Ужасный юбилей: авария в Чернобыле!
Теперь уж слёз не лей, те годы многих сгорбили!
Невидимый злодей калечит и уродует,
Не жалует детей – авария в Чернобыле!

Мы думать не могли: мор будет хуже голода!
И люди всей земли свои склонили головы.
Давайте ж навсегда запомним боль, что без границ,
Жаль: больше никогда нам не увидеть многих лиц!

Прошло уж столько лет, могильник продолжает тлеть,
Немало ещё бед несёт нам атомная смерть!
Ведь есть же и у нас свои Эйнштейны, Нобели,
Кто сможет удалить последствия Чернобыля?

Что такое?

Из истории родной страны
(1987 г. – 1996 г.)

Что такое в стране творится? Слёзы душат и в горле ком!
Через 70 лет в столице выдают на продукты талон!
За границей о нашей лени говорят - повторить не смогу,
Как по темечку поленом, хоть уйди, как Агафья в тайгу!

Разорили страну бандиты, затаившись сидят в углах,
Нахапали себе кредитов и ждут встреч в иностранных портах!
Президент наш «пошёл по миру» и с поникшею головой
Фунты стерлингов, марки и лиры собирает дрожащей рукой!

А дебатам конца не видно, депутаты ведут свой спор,
За Державу свою обидно, неужели удел ей – позор!

Моя Батькі вщина

Моя злиденна Україно! О, мій нещасний, бідний люд!
Не вибирають Батькіщину, то треба жити нам отут!
Адже і лихо, і негоди йдуть за тобою по п'ятах,
Та доля рідного народу не вирішається в віках!

Людей під різні кличуть гасла гравці, що нині за кермом,
Чим повні у народу ясла? - сльозами,біллю та багном!
То доки ж маємо страждати?І доки будуть нас дурить?
Нам незалежність мали дати, дивіться: в прірву все летить!

Вже іноземцям віддаємо ми право буть біля керма,
Самі ж горілку вправно п'ємо, хоч грошей в гаманцях нема!
Поляки, німці добре знають, як править нами вже здавна,
Англійці і татари, навіть. В нас мозку в голові нема?

А що ж тоді усі ми з вами? Хто ми такі на цій землі?
Шевченко кликав проти панства, а ми обличчям вже в ріллі!
Ой, люди добрі, схаменіться! Прийдіть до тями врешті - решт,
Усі до праці наверніться, щоб стати кращими без меж.

Один лишь праздник. К 9 мая

Один лишь праздник и остался,
Никто не заберёт его у нас!
И он с таким трудом нам дался!
Ведь жертвы мы находим и сейчас!

Победа, подарив свободу,
Нас от фашизма защитила, - всех!
О, сколько полегло народу,
Какой ценой достался наш успех!

Всё это помнят ветераны,
Прошедшие с боями пол - земли,
Доныне ноют у них раны,
Стране они победу принесли.

Почуття людей

Той шок людей не можна змалювати,
Коли вони заходять до крамниці,
І нерви, щоб були твердіш за крицю!
Мішками зараз треба гроші мати,

Усі здебільш тепер такі убогі,
Окрім отих, що вміють обдурити,
Побачиш ціни і німіють ноги,
Так гірко стане, ніде правди діти!

Навіщо обирали депутатів?
Куди наш президент привів мільйони?
Голодна смерть чекає в кожній хаті,
Їх не злякають найстрашні прокльони!

Для кого ми так тяжко працювали?
Бездольні діти брязкали ключами,
Здоров.я ми суспільству віддавали,
А нині - знов у черзі за харчами!

Хто нам віддасть усе,що заробили?
І звідки зараз спокою шукати?
Була така країна – все розбили!
Скажіть, хто знов нас зможе об єднати?

Бо бачимо: правителі не дбають,
Аби народу стало краще жити,
І лише одного усіх навчають:
Як добре іншим глибшу прірву рити!

Люди, що це робиться у світі?

Люди, що це робиться у світі?
Нащо ви колотитеся знов,
Викидать історію, як сміття?
А Бог усім заповідав любов!

От тепер бажаючих багато
Наплювати в душу до країв,
І коли б змогли, народ за грати,
Заганяли б, як отару в хлів!

Отакі в нас нині «демократи»,
Свій обороняють інтерес,
Хочуть відібрати навіть свята,
Кажуть, що великий то прогрес!

Їх життя нічому не навчило,
І шукають ворогів собі,
Чом в країнах інших усе ціле,
Сил не витрачають в боротьбі!

Дбають там про те,щоб краще було,
І собі, і людям назавжди,
А у наших – лиш в кишені дуля,
А народу знову кажуть: жди

Війна в Чечні

До Чечні українці пішли воювати,
Ну, яка породила їх бісова мати?
Що забули вони там, у клятих чеченів?
Нащо взялись до зброї, ой, лихо, ой, нене!

Кажуть нам, що чечени так б’ються за волю,
Ну, а наші – шукають там кращої долі?
Бо якби було вдома що їсти та пити,
Хто б поїхав таких самих хлопців там бити?

Ото клята, дурна, непотрібная влада!
Що не глянеш, одні невиправнії вади!
Бо якби воювали міністрів там діти,
То й війни б не було, ніде правди подіти!

Нам пропонують рай

Нам пропонують рай в Египті, на Кіпрі та в Анталії,
Зробити бізнес, відпочити в Болгарії, Італії,
Не можемо ми оцінити щасливої можливості,
Немає за що вдома жити, чекали влади й милості!

У нас і вдома дуже гарні й цікаві є місцевості,
Та сподівання ваші марні, для вас нема в них цінності!
За все платити треба гроші, а нам ніхто їх не дає,
І хоч ви працівник хороший, для вас – нема, банкірам – є!

Отож рекламу гидко слухать, про бізнес - тур вирішувать,
Та що робить, як маєш вуха, куди лапшу розвішують!

На Україні є усе

На Україні є усе, і золото й уми хороші,
Тож думка ця мене гризе, чому у нас немає грошей?
Уми тікають за кордон, бо їм там ліпше працювати,
На Україні п’ять мільйонів померло, - нічим годувати?

Чому чудовий чорнозем добробуту нам не приносить,
А ми пекучі сльози ллєм, невже поневірянь не досить?
То хто ж керує нами так, щоб люди швидше вимирали?
Навіщо ж нами править так? хіба таких ми вибирали?

Усе найкраще, що було, в липкій багнюці потопили,
І не одно уже мурло ми на горбі своїм возили!
Багато розвелося їх, робити нам голодомори,
Нас ділять на чужих, своїх, і не життя тепер, а горе!

Тож в Україні є усе, чому ж народу гірше жити,
Куди ж наш корабель несе? невже втонути, а не плити?
Всі їдуть, щоб залізти так: в країну нашу, навіть в душі,
А новоявленим панам немає сили з місця зрушить!

Отож такії дурні ми, як іноземцям піддамося,
І патріоти в нас німі, тривог не б’ють лише голосять!
Казати так не будемо, є Той, Хто нам добра бажає,
Про це ми не забудемо, на молитви відповідає!

Сводки военные

Сводки военные, жертвы забвенные,
Сколько уж лет! судьбы поломаны,
Бомбами взорваны, а мира нет!

Беженцы тянутся, раной кровавится
Каждый их след, может спохватятся,
Сколько сил тратится, и только вред!

Вы власть имущие! Пред Богом сущи вы,
Хватит болтать! Что натворили вы?
-Мир разорили вы, вам отвечать!

Заповедь Христова

Заповедь Христова есть такая:
Позаботься о вдове и сироте,
А в России вдов и сирот убивают,
Дети вдовьи умирают в нищете.

Вспомните вы царскую Россию:
Кто в солдатах 25 годков служил?
Забривали у несчастной вдовы сына,
Чтобы вытянуть всю кровь у них из жил!

Кто в Чечне с Дудаевым воюет?
В Югославию кто едет воевать?
Это те, кого и в детстве не балуют,
А как станут старше, будут убивать!

Умовляють, розтлумачують

Умовляють, умовляють, розтлумачують,
І подальшу нашу долю передбачують:
Обіцяють дітям кращу, а онукам ліпшу,
Майже, як у тім прислів’ї: гіршу, але іншу!

«Ми лише стаєм на ноги, піднімаємось!»
Де ж поділось все, що було? Чи дізнаємось?
Кому роздають вугілля і метал з заводу?
Чом ціна на цукор з сіллю менша, ніж за воду?

Тую воду нам привозять із - за кордону,
А де ж ділась мінеральна, що була вдома?
Чому написи усюди, лиш іноземні?
Наче вже чужими стали вулиці й землі!

Куди йдемо, громадяни, чого чекаємо?
Що прийде хтось й життя наше нам зробить раєм?
Бо керують пройдисвіти давно вже нами,
Мабуть вже своє життя зрівняли з богами!

Нас усіх вони вважають нижчого гатунку,
Господи, та де ж від них нам шукать порятунку?

Чем дальше в лес

Чем дальше в лес, тем больше дров,
У нашей власти сонм «богов»,
За первым следующий прёт,
Всё хуже весь народ живёт.
И будут всех подряд давить,
Пока хоть кто - то будет жить.

Один вопил во весь свой рот:
Куда премьер страну ведёт?
А когда сам премьером стал,
Вопить он тут же перестал!
Как только попадут во власть
Им кто - то затыкает пасть!

Чтоб выйти из воды сухим,
Чтобы путём идти другим,
Не тем, где людям легче жить,
А тем другим, чтоб их давить!
Чтоб легче справиться потом
С народом – быдлом и скотом.

Такой, как наша, нет страны,
Мы как во власти сатаны,
Во благо чьё и без войны
Мильоны умирать должны?
Кто взялся выполнить наряд,
Какой убийца ренегат?

И это можно всё понять,
Когда Союз был, это рать!
Нас уничтожить не могли,
И тихой сапой подползли,
Нам «помогли» державой стать,
Против «империи» восстать!

Теперь заокеанский хам
Спокойно приберет к рукам
И нашу землю и всех нас,
Как дармовой рабочий класс,
А лишних новые паны
Уничтожать скорей должны.

А нужен им пенсионер?
Работал он на СССР!
Ещё им пенсии платить!
Нет, дудки, - голодом сморить!
А молодёжь зачем учить?
Ведь с дураками легче жить!

Порнуху мы покажем им,
Мозги отравит кокаин,
Да в электронные жучки
Чтоб попадали, как в сачки,
Никто трудиться не хотел,
Чтоб лишь под «телеком балдел»!

А не пора ль подумать нам,
Зачем власть отдавать панам?
У них о том душа болит,
Чтоб был полней карман набит!
Пора заставить их понять,
Не будут молча все страдать!
… показать весь текст …

Кому-то надо

Кому - то надо мой народ рассорить,
И уничтожить мощную страну,
Что удалось с таким трудом построить,
Ломают, как берлинскую стену!

Вокруг себя с обидою взираю:
О, люди, вы утонете в крови,
И не одна теперь я понимаю,
В борьбе за власть начнут народ давить!

Ну, что с того, что вспомнив свои корни
Мы можем всё разрушить, сокрушить,
А после будет нам не только больно,
Мы после этого не сможем жить!

Как ужасно изменился

Как ужасно изменился наш прекрасный добрый мир,
Будто танк здесь прокатился, стихли песни, кончен пир!
Где возвышенные чувства, и где жаркие слова?
От которых сердце бьётся и кружится голова?

Равнодушны стали лица и тупеет каждый взор,
Мир – огромная больница,жизнь съедает тяжкий мор.
На опустошённых душах поселилась темнота,
Уверяют, всё разрушив, мир спасёт лишь красота!

Красота чего - природы? позабыли мы о ней!
Пьём отравленную воду от начала своих дней.
Красота любви? кто помнит, что кого - то он любил?
Чтоб обид и зла не помня, он любви не изменил?

Так скажите в этом мире для чего мы все живём?
Коль его не улучшая пачкаем и слёзы льём ?

В Славяногорске

О лете вспомню я, когда мороз трещит,
И стынет в жилах кровь и коченеют руки.
Так хочется тогда, чтоб солнышка лучи
Смогли меня согреть и защитить от скуки.

Придёт на память мне лесной поляны блеск,
Густая зелень днём, смолистый запах хвои,
Лучами освещён дождём умытый лес,
Сверкающий Донец и мы на лодке двое.

Над Северским Донцом спускается туман,
И каменный Артём застыл навек в молчаньи
И монастырь в горе и хочется опять
Как в детстве услыхать древнейшие преданья.

Всё это навсегда останется в душе,
Куда бы нас с тобой Отчизна ни послала,
Родимая земля в сердцах у нас уже,
С годами ты ещё дороже стала!

Абрикосы цветут

Абрикосы нынче рано расцвели,
Пеной белорозовой покрылись,
Велики Твои, Господи, дела,
Велика Твоя Господня милость!

То, что в мире этом создано Тобой
Так прекрасно всё и совершенно,
Только человек со своей судьбой
Строит свою жизнь - и это верно.

С мыслями своими я перед Тобой,
Всё ж стараюсь не кривить душою
Назову себя я Твоей рабою
А в миру живу грешницей большою.

Абрикосы нынче рано расцвели,
Пеной белорозовой покрылись,
Велики Твои, Господи, дела,
Я надеюсь, что проявишь милость.

В лесу

Вот и съездили в лес, день был полон чудес,
С неба солнце ласкало и грело,
Запах сосен пьянил, лес грибы нам дарил.
И вверху птица песенку пела.

Съев свои тормозки, погрузив рюкзаки,
В наш автобус мы дружно забрались,
Словно в фильме цветном где - то там за окном
В жёлтых звёздах деревья остались.

Море

Море рассердилось не на шутку,
Плещется, а то давай плеваться,
Глянешь с мола вниз и даже жутко,
Думаешь: ох, как бы не сорваться!

Как люблю,когда шумишь ты, море,
Смело я на дамбу выхожу,
Песни там пою под ветра вои,
Хоть от брызг солёных вся дрожу!

Море ведь всегда любило смелых,
Побеждают сильные в борьбе,
Чтоб попробовать морское дело,
Выйди в море, коль зовёт к себе!

Праздник

Сегодня с утра я полна была силы,
Чего – то ждала, как на крыльях носилась,
И песня в груди, нарастая, звенела,
Но… никому нет до этого дела!
Вот вечер пришёл и все силы иссякли,
Любимого нет и веселья – ни капли
В душе у меня… ни огня, ни метели - нет,
Даже углы опустели.

Мечты

Чайкою мне быть бы, да над морем летать,
Ласточкою сизокрылой в небе побывать.
Море грозное такое, волны шумно плещут,
Небо - тёмно - голубое, ярко звёзды блещут.

Ночью в море страшно плыть утлою ладьёю.
Ночью в звёздном небе быть, наравне с звездою.

Чайкою мне быть бы, да над морем летать,
Жаворонком в ясном небе побывать,
Птичкою весёлой реяла бы я,
Полетела бы тогда в дальние края,

Через море буйное - не страшна беда,
Прямо к сердцу милого, но чтобы навсегда.