Новые статусы - На украинском языке (Страница 5)

Не нагадуй

Не нагадуй про перше кохання,
Хоч було воно дуже давно,
Скільки вилито сліз до світання!
Ти не знав і тобі все одно!

Як побачу здалека на розі,
Серце тьохка, тріпоче, як птах,
І вертала додому в тривозі,
Щоб ти смутку не бачив в очах.

Я була дуже горда дівчина,
З тих, що душу високо несе,
Якщо мене полюбить хлопчина,
Лише він скаже перший усе!

Скільки літ відтоді промайнуло,
А неначе учора було,
Не розпитуй мене про минуле,
Що було, вже давно загуло!

Тобі дякую, Господи, Боже,
Моє серце лиш Ти захистив!
І завжди Ти мені допоможеш,
І в житті додаєш мені сил.

Поміж білими горами

Поміж білими горами є в селі хатина,
Із віконця визирає молода дівчина.
Виглядає, серце крає, аж до сходу сонця
Із небаченого краю молодого хлопця.

За ним думкою літає в далекій дорозі,
Хто його там привітає на чужім порозі?
Із – за хмари місяць виплив,загляда в віконце,

Наче хтось дверима рипнув,
Це ти, моє сонце?
ой, як я тебе чекаю,
Падає на груди,обіймає, пригортає,
Більш не їдь нікуди!

Наречений

І знову снишся ти мені ночами...
Тебе забуть не можу я...
Люблю тебе, сиджу без тями,
Як жить без тебе я могла?...

Як все життя була без тебе?
Чому раніше не знайшла?
Та як же закохала я у себе,
Такого зайку-жениха!

Чому саме мене обрав?
Адже було дівчат і більше...
Та тут прийшов і все як є сказав...
Що покохав мене, не наче вперше!

Не чіпляйтеся за минуле…

Не чіпляйтеся за минуле,
Не живіть образами,
Згадуйте хороше,
Нікому не заздріть.
Все, що небом Вам послано,
Приймайте як належне,
Все, що зроблено — на краще.
Як би не було складно,
На долю не ремствуєте,
Кожна мить будьте щасливі,
Та інших не судіть
За їх слабкості часті.
За улюблених боріться
Богом даними силами,
Не скупіться На слова,
Будьте ніжними з милими.
Як же просто жити радісно!
Захоплюйтеся заходами,
І закохуйтеся усією пристрастю
В життя свою смугасту…

Живеш і радієш життю,
Іль плачеш вночі в тиші,
Все це лише твоє, повір мені,
Твоя доля дісталася лише тобі.
Не в наших силах змінити долю
І кого звинувачувати за це,
Життя коротке… Ми гості на землі,
Але надто пізно розуміємо це…

Я знаю грамоту свободи. Її підписують мечі.

Не можна, мабуть, інакше, як тілько горем та бідою довести людей до розуму.

Завжди знайдеться ескімос, котрий дасть вказівку жителям тропіків, як їм поводитись під час спеки.

Зів'ялі квіти, які зберігаються у душі у вигляді жалю за минулим або нездійсненним, треба викидати.

Плями на сонці

І на сонці плями є, казали,
Але вже потрібно врахувати,
Якби ви весь світ так зігрівали,
Хто б на них увагу став звертати?

Якщо поруч з вами є людина,
І від цього стало вам тепліше,
Ви тому радійте, як дитина,
вам же навіть жити стане ліпше!

Якщо друже, ти помітиш пляму,
на моєму чистому обличчі,
Дружбу нашу не вкидай у яму,
бо це кепський і поганий звичай,

І згадай: на сонці теж є плями,
а від цього промені не гірші,
Яка є, прийми, дістане тями?
А як ні, то друзі є вірніші!

Не вимовлю ні слова. Помовчу.
А дощ іде. А вітер хилить клени.
На серці так бентежно — до плачу.
Присядь, кохана, ближче біля мене.

Отак. Спасибі. Чуєш, як шумить,
Як шелестить, кипить травнева злива?
Увесь наш вік — одна жагуча мить,
Я б так хотів, щоб ти була щаслива!

Нехай не ятрять прикрощі душі,
Нехай квітує щирість поміж нами…
Присядь. Послухай. Шелестять дощі
Про те, чого не вимовиш словами.

Вона прийшла.

Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не приспи, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш, - тільки до воріт.
А там, а там... Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни...
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.

Не говори печальними очима...

Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!

Я не скажу і в пам'яті - коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.

До Тараса Григоровича Шевченка

(Посвящения известным лицам).

Гей, Тарасе, піднімися,
Та навкруги озирнися,
Подивись на неньку Україну,
Скажи: «люди, схаменіться,
не повинно так робиться,
нащо землю рвете на частини?»

Мабуть, ви усі забули,
Як панам тут добре було,
І як люд нещасний гинув усюди?
Якщо ви забули панство,
То згадайте хоч козацтво,
Скільки билися із турком люди!

Іще в людства на світанні
У священому Писанні
Бог звертався до людей зі словом,
Щоб єдине не ламати,
Не буде де сили взяти,
Так згадаймо зараз ту промову!

Що,мовчиш,Тарасе, милий!
Чи немає більше сили,
Бачити, як бідний люд страждає,
Нащо іншому рить прірву?
І того з корінням вирвуть,
Хто себе за пана тут вважає?

Брат

(Посвящения известным лицам).

Не було ніколи в мене брата,
А візьму з полиці «Кобзаря»
Із рядків у будні і у свята
Брат до мене щиро промовля.

Як ти розумів жіночу долю!
І мене жалів, немов дитя,
А я думаю: та де ж та воля?
Знов немає у жінок життя!

Вже з,явилося новітнє панство
І ділки, що все розпродають,
А по телевізору пияцтво
Наче шоу сміючись, дають!

От не знаєм, братіку Тарасе,
З того чи сміятись, чи ридати,
Як покажуть тих, що точать ляси,
І дівчат, в чім народила мати?

Як побачу, мій поете, все це,
І накотить знов така журба,
Та хіба все витримає серце,
Не життя, а з лихом боротьба!

Стоїть Тарас

5 . Посвящения известным лицам.
(1988г. – 1996г.)

Стоїть Тарас, додолу очі,
Знов думу думає Тарас,
А дума та чорніш від ночі:
Народ в біді… вже в котрий раз!

Портрет на гроші наліпили,
Та вишили на рушниках,
Йому ж дивитись нема сили,
Як люд страждає у віках.

Тоді,як сам був у неволі,
Звертавсь до Бога, до царів,
А зараз від тяжкої долі
Народ вже майже подурів.

Йому нічого вже не треба,
Бо лише гроші у ціні,
Нишпорить у смітті й не греба
Вся нація! Чи може, ні?

Ніхто не хоче працювати,
Бо грошей майже не дають,
Всі кинулися торгувати,
Як нічим буде – нас здадуть!

Зайдуть до церкви, як отара,
Та ставлять образам свічки,
Спитай про Бога, - з вуст ні пари,
А скажуть – грішні балачки!

А нині чув, що хочуть пана…
Чи не сказилися вони?
То зараз кожен пан, чи панна,
А хочуть буть, як ви були?

Стоїть Тарас, додолу очі…
Хіба б додумався Тарас,
Що діточки життя захочуть,
Яке він проклинав в свій час!

До Богдана Хмельницького

Посвящения известным лицам.
(1988г. – 1996г.)

Колись полонили всю Европу ляхи,
В мріях садовили у Кремль шляхту княжить!

Богдане, Богдане, славетний козаче,
Знову люд нещасний, як в неволі плаче!

Ти бажав, щоб наша вільна Україна
Квітла та раділа добрим справам сина.

Богдане, Богдане, як би ти з.явився,
Моторошно б стало, чи там опинився!

Знов твої нащадки обікрали неньку,
«браття» з - за кордону вже набили пельки.

Банки та кишені лопають від грошей,
Від золота й срібла, бо ж пани хороші!

Богдане, Богдане, дай же нам пораду,
Як зробить країну сильну та багату!

Дорога долі, за якою підемо сьогодні нікому не відомо, куди ведуть нас ці дороги , видно буде коли дійдемо до початку головної.

Я пам'ятаю минулу осінь, для неї завжди є місце, звичайно і теплий чай. Гарний ранок з яскравого сонячного світла, і запаху осіннього дощу. Листя дерев летить під нагляду вітру. Осінь така миттєва але для неї завжди є час.

Акерман

Черкає сонце обрій золотистий
І засинає все,та хвиля лиш не спить
Вона несеться вище,вище,вище
Й запам'ятовує цю прекрасну мить
Цю мить ,коли заснуло місто
Таке прекрасне і таємне водночас
Що вже від холоду загорнулось в листі
Чи то від холоду,а може і від нас...
Ви знаєте,та я не так і довго
Живу у Білім місті-в цім раю
Де час вмить зупинився за порогом
І я іще не знаю,де стою
Тут навкруги усе таке сучасне
Та водночас-таємна глибочінь
Спокійне й радісне,духовне та - прекрасне
Коли у нім,то хвиля в височінь
Я так люблю пройтися ...захід сонця
Коли осінній вечір,зимня ніч
Ліхтарик жовтий майорить у очі
І чути лиш пташиний переклич
Воно чарує багатьох поетів
І кожен в ньому є - талант
Воно не має нічого,окрім злетів
Це моє місто ,це мій є

Києве мій

Грає море зелене, тихий день догора,
Дорогими для мене стали схили Днiпра,
Де колишуться вiти закоханих мрiй...
Як тебе не любити, Києве мiй!
Вечорiв оксамити, мов щастя прибiй...
Як тебе не любити, Києве мiй!
В очi дивляться канни, серце в них переллю,
Хай розкажуть коханiй, як я вiрно люблю.
Буду мрiяти й жити на крилах надiй...
Як тебе не любити, Києве мiй!
Спить натомлене мiсто мирним, лагiдним сном,
Ген вогнi, як намисто, розцвiли над Днiпром,
Вечорiв оксамити, мов щастя прибiй...
Як тебе не любити, Києве мiй!
Вечорiв оксамити, мов щастя прибiй...
Як тебе не любити, Києве мiй!

Я так з тобою хочу бути,
І не бути також хочу.
Любити сильно лиш тебе,
Ненавидіти також хочу.

Щасливо вранці прокидатись
І не щасливо також можу.

В обіймах швидко засинати,
Без тебе спати хочу.
Знайти себе і не втрачати,
Хоч втратила давно вже.

І разом старість зустрічати
І нарізно я також хочу.
І за дитину піклуватись
Не піклуватись вже не можу...

Зупиніться

Так багато зустрічаю
Жебраків, убогих,
Але ще я помічаю:
Не згадують Бога!
Але ж Він життя дає нам,
Ще й гріхи пробачив!
А ви Його знов клянете,
Як сліпці неначе!
Закликаю всіх: зверніться
До Нього в молитві!
Не грішіть вже! Зупиніться!
Досить вже загиблих!

Рідна мова в рідній школі

Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче і миліш,
І дорожче в час недолі?!
Рідна мова! Рідна мова,
Що в єдине нас злила, —
Перші матері слова,
Перша пісня колискова.
Як розлучимось з тобою,
Як забудем голос твій
І в вітчизні дорогій
Говоритимем чужою?!
В кому думка прагне слова,
Хто в майбутнім хоче жить,
Той всім серцем закричить:
— В рідній школі — рідна мова!
Наша мрія золота,
Наше гасло і мета:
Рідна мова в рідній школі.

Рiдна краiна

Я мрiю доторкнутися до тебе
Мiй сон, промiння чистоi зорi
Дарую я тобi свое натхнення
Як зiрку,що горить в пiтьми
Моя любов до рiдноi краiни
Як пiсня колисковоi дитинi,
Яку спiвае мати у ночi,
Мiй край, души в тебе не чаю
Ти свiтла зiронька моя
Тебе всiм серцем привiчаю
Ти ненька рiдна ты земле моя!

© Copyright: Кударенко Елена, 2012

Проповідує небо про Божую славу (Пс. 18)

Проповідує небо про Божую славу,
І про справи Його рук нам твердь сповіщає,
І день дневі слово передає,
А ніч ночі знання відкриває.

Немає мови, де б не чувся їхній голос,
І по усій землі проходить відголосся,
До краю вселенної їхнє слово,
Бог там оселю поставив для сонця.

Як наречений із весільного намету
Воно виходить і радіє, наче велет,
Аби пробігти у змаганні шлях,
І знову буде радість у серцях.

Виходить сонце від одного краю неба,
А обіг його – ген аж на іншому кінці,
Ніщо від спеки не сховаеться,
Ніхто втекти не сподівається .

Душу зміцнює Божий закон досконалий,
Боже свідчення – певне, простих умудряє,
Справедливі Господні накази,
Нам серця звеселяють одразу.

Світла заповідь Божа просвітлює очі,
Чистий страх навіки з нами перебуває,
Суди Господні – то є істина,
Вони правди завжди досягають.

Вони дорожчі за золото, навіть щире,
І солодші за мед, навіть за соти,
Раба Твого вони зберігають,
Їх виконання – винагорода.

Хто з вас побачити усі помилки може?
Від таємних моїх очисть мене, Боже,
Від свавільних раба Свого Ти заховай,
Не панують вони надо мною, нехай.

Непорочним перед усіма буду,
Від великої розбещеності в чистоті,
Хай слова з вуст моїх і думки
Завжди Тобі до серця будуть.

Господи, скеле моя, і Спасителю мій!

… показать весь текст …

Твоєю силою цар веселиться (Пс. 20)

Господи!
Твоєю силою цар веселиться,
Без міри він радіє спасінню Твоєму,
Ти дав йому, чого бажало серце,
І не відкинув прохання вуст його.

Ти зустрів благословіннями добра,
Поклав на голову із золота корону,
У Тебе він прохав, щоб дав життя,
Ти довголіття дав йому до скону.

В Твоїм спасінні бачим його славу,
Хвалу з величністю поклав Ти на нього,
Навіки дав Своє благословіння,
І радість сяяла з обличчя Твого.

Бо цар завжди на Господа в надії,
З милості Всевишнього не захитається,
Рука знайде ворогів, тих, що діють,
Всіх ненависників знайде правиця.

У гніві Своєму Господь зробить їх,
Наче піч вогняну і вогонь зжере їх,
Господь вигубить їхній плід із землі,
І насіння знищить із синів людських.

Злі справи на Тебе вони протягли,
Замишляли злу думку, та здійснить не змогли,
Постав так, щоб їм стріли вціляли в лице,
А ми Тобі будем співати оце:

Піднесися, Господи, в силі Своїй,
Слава і хвала могутності Твоїй!

Господь – моє світло й спасіння моє (Пс. 26)

Господь – моє світло й спасіння моє,
Кого мені боятися?
Господь – це фортеця усього життя,
Кого мені лякатися?

Якщо злодії в наступ проти мене підуть,
Супротивники і вороги,
То самі перечепляться , разом впадуть,
Зжерти тіла мого – не змогли!

Якщо армія проти мене піде,
Не злякає то серця мого,
І якщо проти мене стане війна,
Не залишить надія його.

Одного я у Господа лише прохав,
І того тільки я і шукаю,
Щоб у Божому домі я перебував,
Стільки днів, скільки я жити маю.

Все життя споглядати Господню красу,
І відвідувати храм Його,
В день нещастя сховав би мене посеред
Потаємного місця Свого!

Він підніс би на скелю, де скинія є,
Піднеслась би моя голова,
Я б забув ворогів, а співання моє –
Ти б, мій Боже, почув всі слова!

Господи, Ти чуєш голос мій, я кличу,
Ти помилуй, вислухай мене!
Серце каже від тебе «шукай обличчя»,
Не відкинь, хай Твій гнів обмине!

Не покинь мене, мій Помічник, мій Боже,
Мій Спасителю, не залиши!
Батько й мати мене залишили, Боже,
Але Ти, Господь, мене прийми!

Твоїм шляхом іти навчи мене, Господь,
І заради моїх ворогів,
Ти на їхню сваволю не видай мене,
Не віддай мене на їхній гнів.

І я вірую, що ще побачу добро,
На землі дасть Господь, де живі,
Мужнім будь,хай Господь зміцнить серце твоє,
В Бозі будуть надії твої.
… показать весь текст …

Непохитно я надіявся на Бога (Пс. 39)

Непохитно я надіявся на Бога,
Прихилився Він, почув зойк мій,
Із багна Він витяг, зі страшного рову,
І на камені мене поставив Він.

Із болота Господь витяг мої ноги,
І зміцнив Господь стопи мої,
Пісню вклав до вуст моїх нову, чудову,
Щоб я славив Бога у всі дні.

Хто побачить і почує, - їх багато,
Прийде острах на усіх людей,
І на Господа почнуть надію мати,
Бога славити, а не людей.

І блажений чоловік той, що на Бога
Покладає надії свої,
До гордих не піде він по допомогу,
І не схилиться він до брехні.

Як багато Ти зробив, Господь, мій Боже,
Я хотів розповісти давно,
Про чуда й думки Твої про нас,
- Перевищують вони число!

Ти не побажав ні пожертв, ні приношень,
Ти всепалення не захотів,
Ти пожертви за гріх не жадав, мій Боже,
Ти тоді мої вуха відкрив.

Ось іду, написано в книзі про мене,
У моєму серці Твій закон,
У великім зібранні я правду звіщав
І вустам не було заборон.

Виконати я бажаю Твою волю,
Твою правду в серці не ховав,
Про спасіння Твоє і про вірність Твою,
І про милість Твою сповіщав.

Не затримуй від мене щедрість Свою,
Хай істина Твоя і милість
Охороняють мене у всі мої дні –
Вороги у ганьбі щоб лишились.

Нещастя без ліку мене оточили,
Беззаконня мене досягли,
Їх більш, ніж волосся на моїй голові,
І бачити їх нема сили.

Зволь спасти мене, Господи, допоможи!
Поспіши Ти на поміч мені,
Посором ворогів, що шукають душі,
Хто бажає лихого мені!

Посоромлені хай назад подадуться,
Ті, що «добре» і «добре» кажуть,
Посміховиськом стануть, де навернуться,
Хто бажає лиха, як вражі !

Хай радіють і звеселяться Тобою,
Усі ті, що спасіння шукають,
Ті, що завжди говорять «Великий Господь»,
І на Тебе надію мають.

А я - бідний, убогий, але Сам Господь
Помічник і мій Визволитель,
У важкий час піклується мною Господь,
Не затримуйся, мій Спасителю!
… показать весь текст …