Новые статусы - На украинском языке (Страница 4)

Життя є почуття

Не треба мені часу,
Не траба мені ласу…
Не повинні ми терпіти,
Не повинні ми тремтіти.

Бо ж, почуття цінніши за життя,
Чи може життя складають почуття…
Почуття кожної людини мають визнання,
Мають свою своєрідну долю.

Якщо ти хочеш плакати, то плач.
Якщо кортить тобі любить, то кохай собі на щастя.
Головне у цьому ділі, щоб ти не тікав,
Від своїх внутрішніх бажань.

Бажань сказати, що ти любиш.
Бажань сказати, що образило тебе.
Тож ти просто не ховайся,
Пам’ятай, про те що маєш визнання.

Тато

Тато це одна людина, яка завжди любитиме.
З татом завжди можна згадати чюдові моменти.
З татом можна про все поговорити, тато це твоя пітримка та допомога в серці.
Я дуже хочю щоб усі любили своїх тат і також помагали їм і пітримували в складні моменти.

Так все цікаво, але важко до болі у задумках покрай з'являється промінь , мрії як пташка здіймаються в небо , усе таке справжнє і наче як в книзі , ніби то з фільму історії дивні, усе як приснилось та скоро світанок, вітер шалений думку гойдає , хочу до моря де крила літають де мрії шалені умить оживають , вдихнути на повну , відчути ту волю , здійнатись над небом та бути собою,

«Світанок у рідному місті».

Ранок, зірки на небі розчиняються,
Тихесенько світанок опускається,
Ще світить вікон яскраве намисто,
Прокинутись прагнуть люди та місто.

Новий день радість нам та посмішку дарує,
Хтось каву п'є, інший кошеня годує,
Гримить та їде попід вікнами трамвай
Говорить неначе : «Гідно ранок зустрічай».

Ще повітря випромінює прохолоду,
А сон дарує легку насолоду,
Від метушні та шуму місто спочиває,
Мирний новий день країна починає.

На вулиці люди кудись поспішають,
Дітлахи подвір'ям з цуценям гуляють.
Самотній в парку сивий музикант,
Яскраво грає, віддаючи місту свій талант.

Так швидко тихий ранок проминає,
Й полудня вже сонце в небі досягає.
Чарівне місто моє, найкраще на землі,
Світанки росні , лагідні дарує щиро нам свої.

© Copyright: Ириша65, 2021

Украина

Моя улюблена країна,
Оспівана в віршах, книгах, піснях,
Квітуча, рідна, мила, Україна,
Тебе я бачу у чарівних снах.

Хай мирна буде кожна мить,
Розквітнеш, збагатієш ти з роками.
А стяг на небі гордо майорить,
Пшениці й неба кольорами.

Вплітають у вінки колосся,
Маки, волошки, польові квіти.
Стрічки яскраві у дівчат в волоссі -
Це символи є цноти та краси.

Вишиванки, не бренди модні,
Мова дзвенить як солов'їний спів,
Багата на таланти народні,
Ти любиш своїх доньок та синів.

Тепле молоко, свіжа паляниця,
У господині кожній завжди на столі,
Шмат сала, смачна вода з криниці,
Фрукти, овочі з городу на селі.

Улюблена та рідна, Україна,
Оспівана в віршах, книгах, піснях,
Квітуча моя, мила, Батьківщина,
Тебе я бачу у чарівних снах.

© Copyright: Ириша65, 2021

Я завжди була твоєю

Ти пам'ятай, що завжди я була твоєю ,
І щиро обіцяла бути до кінця
Єдиному тобі я повністю відкрилась ,
І душу разом з серцем віддала...

Можливо я у чомусь помилилась ,
Можливо надто віддана була
І начебто ти був зі мною поруч ,
Та з часом зрозуміла , я одна...

Пробач , я стримувати більше не могла
Я досі пам'ятаю кожен дотик ,
І запал у твоїх очах ...
Ти пам'ятай ,що завжди буду я твоєю
І досі обіцяю бути до кінця...

Палаюче серце Данко. =GrafBorisfen=

Палаюче серце Данко. =GrafBorisfen=
Юрий Сафроненко
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
~ У мене - як у рідній теплій хаті!
~ Зайшов у гості, далі не підеш.
~ У горщику вареники лопаті,
~ Та чай із медом.
~ Соняшник
~ авжеж...
~ Усюди, де ти будеш мандрувати,
~ Мої вірші ти будеш пам'ятать.
~ Бо в них є мед і сіль,
~ Дитинство, батько й мати!
~ В них Сила й Воля,
~ Україна,
~ Слава,
~ Рать!
=GrafBorisfen=17.12.2020/Українська Республіка Велика Київська Русь - це уся Наша планета Земля!/
;;~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~;;
Палаюче серце Данко.
За легендою з твору Максима Горького "Старуха Ізергіль"

Обабіч лісу степ шумів,
А в лісі - хащі та болота,
І жоден йти в той ліс не смів,
Бо там - погибель та мерзота.

А степ бринів своїм життям -
Тут бджілки квітки цілували,
Шарілись зорі майбуттям,
Троянди стежками гуляли...

Раптово зла та хижа сила,
Що чатувала осторонь,
Ганьбою смерті степ накрила,
І день поринув у вогонь.

Всі встали в бій за Волю рідну -
І день, і ніч звеніла сталь!
Але навалу ту огидну
Здолати не змогли, нажаль.

Прийшлося Русам відступити,
До лісу з хащами болот,
Щоб знову сили відновити,
Та зберегти від смерті Род.

Навколо темрява колюча,
Коріння лапами стирчать,
Погибель темна та вонюча
Усіх жадає розірвать.

Що ж тут робити, як тут бути?
Назад немає вороття.
Бо там ганьба та рабства пути,
Там прірва - шлях у небуття.

Попереду ж - дремучі хащі,
Та топі гибельних болот...
І пали духом, бо ледащі
Злій долі дати відворот.

І разом темрява всіх жахом
Сковала волю йти вперед,
Ганьба із панікою й страхом -
Робили лісом очерет.

Тут вийшов молодий хлопчина:
- Сидяча паніка - то жах!
Для тих, хто скигле - трясовина,
А хто борець - здолає шлях!

І Данко всіх повів крізь хащі:
- Триматись разом, як один!
Не страшен морок й вовчі пащі,
Якщо ти Роду вірний син.

Всі зупинились й зароптали:
- Куди ти нас завів, юнак?!
Де ми були, ми б не пропали!
А звідсіля нам вийти як?

Ти зрадив нас й завів в халепу!
Смерть ти отримаєш від нас!
І кинув він в юрбу свирепу:
- Ще не кінець, і ще не час!

Попереду жде перемога -
До неї нелегка дорога!
Йому у відповідь луна:
- Ми йдем вже вічність!
Де вона?!

Темрява й морок ликували,
Дощем цю злобу поливали.
Ганьба, де злагоди нема!
На зміну спору йде війна...

І зиркнув він на цей гармидер,
З погруддя серце своє видер,
Підняв, як сонце над собою,
Над ошалілою юрбою!

- Усі - вперед! До перемоги!
Я вам осяю всі дороги!
І морок миттю відступив,
І дощ забув, що з неба лив.

І ліс загув від топотіння.
Дрібницей стали всі падіння...
І той, хто гинув, - сміючись,
На сонце теє дивлючись!

Шарахались дерева з шляху,
І страх вмить вивернув рубаху.
Бо Жага Волі - Сила Сил -
Це зірка для усіх вітрил!

Раптово темрява пропала,
Доба навколо світла стала.
Ліс відступив, і вщухла злива,
Поперед очи - в квітах нива.

Навколо світ цвіте та сяє!
Під сонцем соловей співає,
Веселка землю обійма, -
Крізь хащі дерлись недарма!

Тут степ бринить своїм життям -
Та бджілки квітки знов цілують,
І зорі в мріях майбуття
Проміння росами фарбують.

А Данко посміхнувся й став,
В руці вогонь іще палав,
Вдихнув погруддям вітер Волі -
Жаданий, рідний аж до болі!

Вклонивсь на грудь, схилився долу,
З долоні серце покотилось,
І пульсом перемоги билось.
Душа героя вийшла з тіла,
І світлим ангелом злетіла,

Але юрбі все це - дарма -
Співає радості сурма!
Потопотіли фсі до дива -
Жаданна, світла, вільна нива!

Яка їм справа до героя.

Лише один від них відстав,
Навколо озирнувся й став,
Де серце сяяло іскрою.
І тихо наступив
ногою...

...
Коли зоря роняє сльози,
Вклонились долу всі берьози,
Роса іскринками блищить -
То серце Данко
м
а
й
о
р
и
т
ь
!

П/Н.
...Якщо ти став на шлях до бою,
До Перемоги над ганьбою.
Не зупиняйся! Йди вперед!
І вщухне ліс, як очерет.
Сильніш палаючого Серця
Немає в світі більш нічого!
Любов безмежна й Жага Волі -
Це прапор сяючий Життя!
Та шлях у світле Майбуття.

Та подивіться вгору люди! -
Там серце Данко нам палає -
До перемоги всіх гукає!
А всі неначе наважені
Шукають щастя у кишені...

=GrafBorisfen=15.12.2020/Мiдгард - планета пiд яскравим серцем Данко/

Життя се дiвчинка в веснянках.

Життя се дiвчинка в веснянках
Юрий Сафроненко
Епiграф: Дiйсний Поэт - се такий самий ЧолоВiче, як й усi! Тiльки вiн знае, де й куди яке слово слушно поставити! =GoldKing= 29.06.2021
Нiколи не спиняй ходу та не звертай з своей дороги! =GrafBorisfen=02.07.2021

Життя, неначе дiвчинка в веснянках!
З вiконця посмiхаецця менi!
Розбiглися по щичках, як по ганках
Рудi Дитинства босоногi днi.

Щоб зачіска вогнем заполихала,
Світанка фарбами її розмалював.
По березі від захвату стрибала
Найкращою з усіх своїх забав.

Руді яскраві зайчики віхрасті -
Се поцілунки Сонечка горять!
Вони охороняють від напасті,
Дозором Світла від ганьби
с
т
о
я
т
ь
!

Тебе я радував ракитною порою,
Щоб коси росами іскристими умились.
Під небом, повним первозданній синевою,
В очах щоб радість безшабашна народилась.

I серед хмар, що нинi пропливають,
Стрибне в свiдомiсть сонечка зоря.
Та то ж веснянки! Знов вони iграють,
Дитинства посмiшкою свiтлою горя.

Любові ордена такі яскраві
З небес на землю не дають упасть.
В очах іскринки хитрі та лукаві
Капризи Долі се дівчача страсть!

А свiт вирує в дивних забаганках,
Смiєцця, що не трапицця й у снi...
Але Життя - та дiвчинка в веснянках!
З вiконця посмiхаєцця менi!

=GoldKing=14.05.2021

тебя я радовал порой,
что б усмехнулась мне украдкой,
под неба нежной синевой,
укрывшись скромно плащ-палаткой!

З днем Незалежності, Україно!

Квітуча, рідна Україна,
Ще зовсім молода дівчина,
30 день народження справляє,
Бажаю: долю хай щасливу має!

Твій стяг на небі гордо майорить,
Пшениці й неба кольорами,
Хай мир в країні буде кожну мить,
І лиш розквітнеш ти з роками.

Я з днем народження вітаю,
Квітучу, милу Україну,
В піснях про неї хай співають,
Та люблять свою Батьківщину.


© Copyright: Ириша65, 2021

Реквієм

Ні люди, Вам того не зрозуміть...
Все змінюється що хвилини, Один лиш погляд, одна мить,
І сердце ніби камінь стигне, Любов десь там жавріє ще, але ось - ось і вже погасне. А зорі, місяць все таке, Як її очі й сердце ясне. Яка чудова була ніч, від розпачу і до любові, Здавалось декілька сторіч, горіли на її долоні. Так ніби є надія ще на зцілення і до світанку, але завжди кляте але, Розплющив очі 7ма ранку. Навколо тиша , все цвіте, життя бринить і зеленіє. Спасибі, Господи, за все. За це життя - душі страждання, Сколічине ніби дитя, Вмирало цілу ніч кохання. А час немов би занімів, О як би міг, але не можу. Залишилось лише одне, Надіятись на милість Божу.

Забули історію

Из истории родной страны
(1987 г. – 1996 г.)

Декотрі забули всю історію,
І до того ж треба було їм,
На трибуну вилізти й містерію
Розпочати для усіх країн!

Як вони тепер ганблять і лають все,
Змішуючи чорне та цвітне,
Україну виставили на посміх,
Та бажають ще зробити зле!

Може ви навік забути хочете
Битви з турками й Полтавський бій,
Панство ляхів, кримських ханів почоти,
Може й про фашистів? Боже ж мій!

Самостійність і без федерації,
Чути всюди їхні голоси
Та усе ж Богдан мав добру рацію,
Бо в нас менше ворогів єси!

Україно, ненько моя рідная,
Доти будеш ти ще сльози лить,
Доки у прекраснім граді Києві
Отакії депутати будуть жить!

Мітинг

Из истории родной страны
(1987 г. – 1996 г.)

Площа Леніна у місті,там зібрався натовп,
де зійшлися комуністи, вождя захищати.
Разом з ними і простії скупчилися люди,
Подивитися на теє і далі що буде.

А на розі стоїть хлопець, до людей гукає:
«Люди добрі, в магазинах нічого немає,
Ось до чого комуністи довели країну,
Треба скинуть з постаменту отую вражину!

Та купуйте ось газету, яка зветься «Гласність»
За карбованця, у мислях наведе вам ясність!»
Оточили колом люди того молодика:
«Подивіться, яка в нього червоная пика!

Чи читав ти, волоцюго, Ленінові твори?
Закликаєш проти нього, бач, яка потвора!»
Зупинилась біля мене старенька Рахіля:
«Чи не можна всім закрити шлях до Ізраїля»?

Я стою і вже не знаю: плакати, сміятись?
Годі вже тягти у боки,треба знов єднатись!

Незалежність

Знов по радіо почули, як нам буде добре жить,
(якщо більше попрацюемо), це ж не робиться за мить!
Про яку ви незалежність день у день нам брешете,
Коли коштів у державі, як в дірявім решеті!

Із народу постягали все, що тільки ви змогли,
Все дешеве позникало, хутко будем без штанів!
От, раніш ми заробляли аж на сотню тістечок,
Нас середніми вважали, а в нас сотні болячок!

А коли порахувати в грошах кількість ковбаси,
То було б 100 кілограмів, хіба стільки - то з'їси?
А коли нарахувати гроші в кількості штанів?
Могли б вісім купувати, не латати сотні дір!

Завели нас депутати, як Сусанін ворогів,
Дати б їм усім лопати, та послать на буряки!
Бо тепер не розумієм, що ми можемо купить,
На ті гроші, що ми маємо, добре лише сльози лить!

І майбутнє нас чекає, не насниться в страшнім сні,
За що нас Господь карає? Здогадався хто, чи ні?
Так що людоньки, дивіться, що робити нам усім,
Зараз нема за що їсти, а чи дочекаєм зим?

Може треба всім зібратись, та покликати синів,
Та добряче розібратись з справами нових панів!

Самостійність

Бач, які ми самостійні, наплювали на країну!
За кордоном вже й не раді, що підсунули нам міну,
А тепер права людини хто в нас буде захищати?
Папа приїздить із Риму, а чи може, Буш із штатів?

Хто тепер нам всім докаже, що не маєм права їсти?
Все неначе хижак вражий знищив у селі і в місті!
Спекулянти про те дбають, щоби йшли до них всі люди,
І допоки вони мають, в нас нічого і не буде!

Це все нині зветься бізнес, щоб усіх їх розірвало,
Як підвищать знову ціни і на м ясо і на сало!
Хоч тепер ми самостійні, та нічого в нас немає,
А хіба ми в цьому винні? може хтось нам щось порає?

Безвладдя

Коли в країні настає безвладдя,
Ніхто не захистить робочий люд,
Тоді вже і диктаторові раді,
Щоб встановив порядок нам отут!

В лихую народилися годину,
Та праця все ж була понад усе!
А зараз до чого прийшла країна?
Не хоче молодь працювать, і все!

Навіщо ж праця, як немає віри,
Що завтра стане кращим рідний край,
І ми в усьому загубили міру,
Бо горе вже хлюпоче через край.

Усі вже звикли ворога шукати,
І навіть, там, де зроду не було,
Бажають і самі катами стати,
Хоч зморшки вже лягають на чоло.

Не знають вони заповідей Божих
Той непідсудний, хто не судить сам
І тая влада ні на що не гожа,
Коли повірила не діям - голосам!

Ті голоси по всій країні їздять,
І закликають всіх людей на зле,
От, як спитать, куди ще будуть лізти,
І чи працює, голос той назве?

Ой, людоньки, нехай вже кожен дума,
Нащо в нас голова і руки є,
А не чекать героя мільйонера,
Який усім багатство роздає!

Моє cерце крається

Серце моє крається від болю,
Як почую вісті із країн,
Кожен дума: захищає волю,
Ну, а робить гірш, ніж вражий син.

Ворогів здолати не під силу,
Щоб зламати зуби їм усім,
Київські князі це розуміли,
І збиралися в кулак один.

Ті правителі, що нині маєм,
Подуріли, чи такі й були?
Край, що люди називали раєм,
Зараз гірше пекла розпекли!

Отділяються Крим, Закарпаття,
І Одеса вільна, і Донбас,
Наче Україна - ковдра з дрантя,
Як ділити? хто спитав це в нас?

І та церква, що завжди єдина
За часів Біблійних ще була
Нині теж розділена, як тином,
Чудні, Господи, такі діла!

А діла ці точно не Господні,
А скоріше більш від сатани!
То за владу панство новомоднє
Б'ється і стягає з нас штани!

Незалежну зроблено країну,
Думаємо ми вже довгий час,
Для кого таку підклали міну?
Мабуть, незалежну від всіх нас!

У Верховній Раді

І міністри засідають, і верховна Рада
І іде там принародно боротьба за владу,
Все під виглядом уваги до бідного люду,
А самі щоденно ціни підвищують всюди!

Ціни скачуть, наче коні, зовсім показились,
А керуючим все мало, щоб уже й вдавились!
Бо, приймаючи вердикти про приватну власність,
Хто, що буде викупляти, не наводять ясність!

В нас живе пенсіонерів майже половина
Хто з них може хоч би хату придбати для сина?
І ходити в магазини сенсу вже немає,
Наче в пащі злого лева грошики зникають!

Лев той, наче ненажера, що не дай, все мало,
В магазинах на прилавках є і м ясо й сало,
А за тії оселедці, за шматочок сиру
Мабуть, скоро з нас стягати почнуть власну шкіру.

Називають нас панами і навчають мови,
Швидко ми уже, панове, їстимо й полову!
Так що людоньки, дивіться, що з країни стало,
Де не глянь, все спекулянти, і усе їм мало!

А в парламенті все б ються за місця найкращі,
Невже знов розвісим вуха, як оте ледащо?
Нас примусили згадати хохлів з москалями,
Все для того, щоб забули про їх власні плями!

Хіба хто бажав такої долі: собі й дітям?
Більшість стала жебраками, іншім гроші – сміття!
Від життя тяжкого, люди, прикро так на серці,
Отако вже самостійність завдає нам перцю!

До дня Перемоги

Тату мій! уже піввіку нині,
Коли ти загинув у війні,
Так усе змінилося в країні,
Ти гадаєш, що пізнав би? ні!

Те чим ви пишалися, любили,
Навіть перемогу вже саму,
Різні невігласи так зганьбили!
Батьківщину хочуть розітнуть!

Так що батьку, як би ти піднявся,
Подивився б зараз навкруги,
Ти б у людях так розчарувався!
Бо свої ще гірш, ніж вороги!

Люди ті,.що ви їх врятували,
І поклали на війні життя,
Обеліски вже демонтували,
Бач, яке напало забуття!

Чи не швидко загубили пам'ять
Про Майданек і про Бабин Яр?
Може будуть ще й фашистів славить?
Господи, зніми з душі тягар!

Хоч маленьку маю я надію:
Переможе все ж здоровий глузд,
Забувать історію не смієм!
В ній святої Перемоги дух!

Моя Батькі вщина

Моя злиденна Україно! О, мій нещасний, бідний люд!
Не вибирають Батькіщину, то треба жити нам отут!
Адже і лихо, і негоди йдуть за тобою по п'ятах,
Та доля рідного народу не вирішається в віках!

Людей під різні кличуть гасла гравці, що нині за кермом,
Чим повні у народу ясла? - сльозами,біллю та багном!
То доки ж маємо страждати?І доки будуть нас дурить?
Нам незалежність мали дати, дивіться: в прірву все летить!

Вже іноземцям віддаємо ми право буть біля керма,
Самі ж горілку вправно п'ємо, хоч грошей в гаманцях нема!
Поляки, німці добре знають, як править нами вже здавна,
Англійці і татари, навіть. В нас мозку в голові нема?

А що ж тоді усі ми з вами? Хто ми такі на цій землі?
Шевченко кликав проти панства, а ми обличчям вже в ріллі!
Ой, люди добрі, схаменіться! Прийдіть до тями врешті - решт,
Усі до праці наверніться, щоб стати кращими без меж.

Почуття людей

Той шок людей не можна змалювати,
Коли вони заходять до крамниці,
І нерви, щоб були твердіш за крицю!
Мішками зараз треба гроші мати,

Усі здебільш тепер такі убогі,
Окрім отих, що вміють обдурити,
Побачиш ціни і німіють ноги,
Так гірко стане, ніде правди діти!

Навіщо обирали депутатів?
Куди наш президент привів мільйони?
Голодна смерть чекає в кожній хаті,
Їх не злякають найстрашні прокльони!

Для кого ми так тяжко працювали?
Бездольні діти брязкали ключами,
Здоров.я ми суспільству віддавали,
А нині - знов у черзі за харчами!

Хто нам віддасть усе,що заробили?
І звідки зараз спокою шукати?
Була така країна – все розбили!
Скажіть, хто знов нас зможе об єднати?

Бо бачимо: правителі не дбають,
Аби народу стало краще жити,
І лише одного усіх навчають:
Як добре іншим глибшу прірву рити!

Люди, що це робиться у світі?

Люди, що це робиться у світі?
Нащо ви колотитеся знов,
Викидать історію, як сміття?
А Бог усім заповідав любов!

От тепер бажаючих багато
Наплювати в душу до країв,
І коли б змогли, народ за грати,
Заганяли б, як отару в хлів!

Отакі в нас нині «демократи»,
Свій обороняють інтерес,
Хочуть відібрати навіть свята,
Кажуть, що великий то прогрес!

Їх життя нічому не навчило,
І шукають ворогів собі,
Чом в країнах інших усе ціле,
Сил не витрачають в боротьбі!

Дбають там про те,щоб краще було,
І собі, і людям назавжди,
А у наших – лиш в кишені дуля,
А народу знову кажуть: жди

Війна в Чечні

До Чечні українці пішли воювати,
Ну, яка породила їх бісова мати?
Що забули вони там, у клятих чеченів?
Нащо взялись до зброї, ой, лихо, ой, нене!

Кажуть нам, що чечени так б’ються за волю,
Ну, а наші – шукають там кращої долі?
Бо якби було вдома що їсти та пити,
Хто б поїхав таких самих хлопців там бити?

Ото клята, дурна, непотрібная влада!
Що не глянеш, одні невиправнії вади!
Бо якби воювали міністрів там діти,
То й війни б не було, ніде правди подіти!

Нам пропонують рай

Нам пропонують рай в Египті, на Кіпрі та в Анталії,
Зробити бізнес, відпочити в Болгарії, Італії,
Не можемо ми оцінити щасливої можливості,
Немає за що вдома жити, чекали влади й милості!

У нас і вдома дуже гарні й цікаві є місцевості,
Та сподівання ваші марні, для вас нема в них цінності!
За все платити треба гроші, а нам ніхто їх не дає,
І хоч ви працівник хороший, для вас – нема, банкірам – є!

Отож рекламу гидко слухать, про бізнес - тур вирішувать,
Та що робить, як маєш вуха, куди лапшу розвішують!

На Україні є усе

На Україні є усе, і золото й уми хороші,
Тож думка ця мене гризе, чому у нас немає грошей?
Уми тікають за кордон, бо їм там ліпше працювати,
На Україні п’ять мільйонів померло, - нічим годувати?

Чому чудовий чорнозем добробуту нам не приносить,
А ми пекучі сльози ллєм, невже поневірянь не досить?
То хто ж керує нами так, щоб люди швидше вимирали?
Навіщо ж нами править так? хіба таких ми вибирали?

Усе найкраще, що було, в липкій багнюці потопили,
І не одно уже мурло ми на горбі своїм возили!
Багато розвелося їх, робити нам голодомори,
Нас ділять на чужих, своїх, і не життя тепер, а горе!

Тож в Україні є усе, чому ж народу гірше жити,
Куди ж наш корабель несе? невже втонути, а не плити?
Всі їдуть, щоб залізти так: в країну нашу, навіть в душі,
А новоявленим панам немає сили з місця зрушить!

Отож такії дурні ми, як іноземцям піддамося,
І патріоти в нас німі, тривог не б’ють лише голосять!
Казати так не будемо, є Той, Хто нам добра бажає,
Про це ми не забудемо, на молитви відповідає!

Умовляють, розтлумачують

Умовляють, умовляють, розтлумачують,
І подальшу нашу долю передбачують:
Обіцяють дітям кращу, а онукам ліпшу,
Майже, як у тім прислів’ї: гіршу, але іншу!

«Ми лише стаєм на ноги, піднімаємось!»
Де ж поділось все, що було? Чи дізнаємось?
Кому роздають вугілля і метал з заводу?
Чом ціна на цукор з сіллю менша, ніж за воду?

Тую воду нам привозять із - за кордону,
А де ж ділась мінеральна, що була вдома?
Чому написи усюди, лиш іноземні?
Наче вже чужими стали вулиці й землі!

Куди йдемо, громадяни, чого чекаємо?
Що прийде хтось й життя наше нам зробить раєм?
Бо керують пройдисвіти давно вже нами,
Мабуть вже своє життя зрівняли з богами!

Нас усіх вони вважають нижчого гатунку,
Господи, та де ж від них нам шукать порятунку?

Не закохуйся в обличчя, не закохуйся в вбрання, а закохуйся в ту душу, що потрiбна для життя! Бо краса — це сон зрадливий, раз присниться тай нема. А душа — це все на свiтi, що потрiбно для життя…

Не влюбляйся в лицо, Не влюбляйся в одеяния, Но люби ту душу, Что необходима для жизни. Ибо красота — это изменчивый сон, Приснится и враз ее не станет, А душа — это все на свете, Что нужно для жизни.

Не нагадуй

Не нагадуй про перше кохання,
Хоч було воно дуже давно,
Скільки вилито сліз до світання!
Ти не знав і тобі все одно!

Як побачу здалека на розі,
Серце тьохка, тріпоче, як птах,
І вертала додому в тривозі,
Щоб ти смутку не бачив в очах.

Я була дуже горда дівчина,
З тих, що душу високо несе,
Якщо мене полюбить хлопчина,
Лише він скаже перший усе!

Скільки літ відтоді промайнуло,
А неначе учора було,
Не розпитуй мене про минуле,
Що було, вже давно загуло!

Тобі дякую, Господи, Боже,
Моє серце лиш Ти захистив!
І завжди Ти мені допоможеш,
І в житті додаєш мені сил.

Поміж білими горами

Поміж білими горами є в селі хатина,
Із віконця визирає молода дівчина.
Виглядає, серце крає, аж до сходу сонця
Із небаченого краю молодого хлопця.

За ним думкою літає в далекій дорозі,
Хто його там привітає на чужім порозі?
Із – за хмари місяць виплив,загляда в віконце,

Наче хтось дверима рипнув,
Це ти, моє сонце?
ой, як я тебе чекаю,
Падає на груди,обіймає, пригортає,
Більш не їдь нікуди!

Наречений

І знову снишся ти мені ночами...
Тебе забуть не можу я...
Люблю тебе, сиджу без тями,
Як жить без тебе я могла?...

Як все життя була без тебе?
Чому раніше не знайшла?
Та як же закохала я у себе,
Такого зайку-жениха!

Чому саме мене обрав?
Адже було дівчат і більше...
Та тут прийшов і все як є сказав...
Що покохав мене, не наче вперше!

Не чіпляйтеся за минуле…

Не чіпляйтеся за минуле,
Не живіть образами,
Згадуйте хороше,
Нікому не заздріть.
Все, що небом Вам послано,
Приймайте як належне,
Все, що зроблено — на краще.
Як би не було складно,
На долю не ремствуєте,
Кожна мить будьте щасливі,
Та інших не судіть
За їх слабкості часті.
За улюблених боріться
Богом даними силами,
Не скупіться На слова,
Будьте ніжними з милими.
Як же просто жити радісно!
Захоплюйтеся заходами,
І закохуйтеся усією пристрастю
В життя свою смугасту…