Любимые статусы - На украинском языке (Страница 4)

Вона прийшла.

Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?

Не говори печальними очима...

Не говори печальними очима
те, що не можуть вимовить слова.
Так виникає ніжність самочинна.
Так виникає тиша грозова.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,
чи просто чорна магія чола...
Яка між нами райдуга стояла!
Яка між нами прірва пролягла!

Я не скажу і в пам'яті - коханий.
І все-таки, згадай мене колись.
Ішли дві долі різними шляхами.
На роздоріжжі долі обнялись.

ЯК ТИ ЛЮБИШ УКРАЇНУ

— Як ти любиш Україну, 
Мій маленький друже?
— Нашу рідну Україну 
Люблю дуже, дуже!
— З Україною нікого 
В світі не боюся.
І щоранку я до Бога 
За неї молюся.
Щоб була щаслива, дуже, 
Щоб була багата. 
Я люблю її так дуже, 
Як маму і тата.

Розуму не має

Отой, що розуму не має
Сказав у серці своєму:
"Який там Бог? Його немає!"
До всього все одно йому.

I ці розбещені звершили
Свої поганії діла,
А де ж оті, що добре діють?
Навкруг ні одного нема!

И на людських синів дивився
На землю Сам Господь з небес,
Щоб бачить, що не помилився,
Той, хто шукає Бога - єсть?

Всі збочили і непотрібні,
Ніхто не робить добрих справ,
Гризете, як шматочок хлібний,
Народ Мій, хто вам дозвіл дав?!

Невже до разуму не прийдуть,
Їх, може, Божий страх зляка,
Сміялися, що "Бог спасе всіх",
Над упованням жебрака,

Він знає, що Господь - Спаситель,
З полону поверне народ,
До Iзраїля прийде радість,
Спасає праведних Сам Бог!

Чужа душа — то кажуть; темний ліс. А я скажу: не кожна; ой не кожна ! Чужа душа — то тихе море сліз. Плювати в неї - гріх тяжкий; не можна…

Альбатрос

Буває ,моряки піймають альбатроса.
Як заманеться їм розваги та забав.
І дивиться на них король блакиті скоса-
Він їхній корабель здалека проводжав.

Ходити по дошках природа не навчила-
Він присоромлений,хода його смішна.
Волочаться за ним,великі білі крила,
Як весла по боках розбитого човна!

Незграба немічний ступає клишоного:
Прекрасний в небесах,а тут-як інвалід!
Той люльку в дзьоб дає,а той сміється з нього
Каліку вдючи,іде за птахом слід.

Поет,як альбатрос-володар гроз та тросу
Глузує з блисавиць,жадає висоти,
Та,вигнаний з небес,на падолі земному
Крилатий велетень не має змоги йти.

Матч смертi с переводом на русский язык

Осінь прийшла золотиста.
Рік сорок другий минав.
Змащений чобіт фашиста
Київську землю топтав.

Сльози кияни ковтали,
Сів супостат на престол.
Німці розваг забажали,
Здумали грати в футбол.

На передодні зібрали,
Потай киян у дворі.
Строго гравцям наказали,
Щоб поступалися в грі.

Перемогти у неволі,
Це для команди не жарт...
Ось на футбольному полі,
Стрілись «Флакельфа» і «Старт».

«НІ! Ми не станем рабами!»,-
Стисли гравці кулаки.-
«Тож перемога за нами!
Нумо! Вперед, козаки!

Ми не знеславимо місто!
Ми не програємо матч!».
З тріском в ворота фашиста
Влучив суперника м’яч.

Німці киянам програли.
Здужали наші гравці!
Хлопців в концтабір забрали,
Звідки вернулись не всі...

Грайте розгонисто горни!
Пісню співайте гравцям!
Слава команді футбольній!
Слава відважним борцям!


МАТЧ СМЕРТИ
Осень стоит золотиста.
Сорок второй нынче год.
Под сапожищем фашиста
стонет родимый народ.

Плачут от бед киевляне.
Сел супостат на престол.
На развлечения тянет
немцев: сыграть что ль в футбол?

Перед началом собрали
наших тайком на дворе,
настрого им приказали,
чтоб поступались в игре.

Вырвать победу в неволе...
В этом беспомощен фарт.
Вот и футбольное поле.
Встретились "Флакельф" и "Старт".

"Нет! Мы не станем рабами!",-
сжали бойцы кулаки.
"Будет победа за нами!
Ну-ка вперёд, казаки!

Не опозорим свой город!
Не проиграем мы матч!"
После начала так скоро
влуплен фашистам был мяч.

Немцы тогда проиграли.
Сдюжили матч игроки.
Хлопцев в концлагерь забрали.
Кто возвратился, редки...

Горны, звучите раздольно!
Пойте свой гимн игрокам!
Слава команде футбольной!
Слава отважным борцам!
… показать весь текст …

Я дитина українська

Я дитина українська,
Вкраїнського роду,
Українці – то є назва
Славного роду.
Україна – то край славний,
Аж по Чорне Море,
Україна – то лан пишний
І степи і гори.
І як мені України
Щиро не кохати?
Мене ненька по-вкраїнські
Вчила розмовляти.
І як мені України
Щиро не любити?
Мене вчили по - вкраїнські
Господа молити.
За свій рідний край і нарід
Я Господа молю:
Зішли, Боже, Україні
І щастя і долю!

Завести 100 друзів не складе труднощів. А ось мати всього одного друга, який буде на вашому боці, навіть коли сотні людей проти вас, ось це дивна річ

Вдова

Душа кричить,
Вуста мовчать,
Самотні ночі,
Заплакані очі,
Нездійснені мрії,
Та згаслі надії,
Здригаюсь від болі,
За що така доля,
Живу як німа,
Коханого нема.

Як сонце засяє

Як сонце засяє у квітах небес.
І хмари потіх, здійметься вітер.
Вітер смутку й негод.
І сонце янгольських крил
Здійметься буря, янгольський плач.
І дощі поринуть рікою
Мов ті карпатські ріки.
А у морі, здійметься шторм.
Гроза порине у небо
І янголи мовчки летять.
Досить шторму, та вітру сваритись.
Сонце своїми променями
Мов птах, крила діймає
І сварку розіб’є на друзки.
Тепер і море спокійне,
Кораблі не потонуть.
Не стануть вони, грою небес.
І квіти розквітнуть, у тихому мирі.

Бабуся (Бабушка)

А моя бабуся, завжди мене чекає
Як тільки приїду, борщика зваре.
Як піду гуляти, в зелене поле,
Завжди мене чекатиме в домі просторим.

Сяде поруч з ґанком, ковтинку мені звяже.
Їй ж так важливо що онук їй скаже.
Завжди любитиме, ніколи не покине,
А у ніч холодну, ковдрою вкриє.

Їй для мене нічого не шкода.
Бережеть своїх бабусь!
Поки не прийшла біда...


Перевод стиха с Украинского для русскоговорящих пользователей (из за того что оригинал написан на Укр. стих немного не рифмуется).


А моя бабушка всегда меня ждёт.
Как только приеду, борщика сварит.
Как пойду гулять в зелёное поле,
Всегда меня будет ждать в доме просторным.

Сядет у крыльца, кофточку свяжет.
Ей ж так важно что внук скажет.
Всегда будет любить, никогда не бросит,
А в ночь холодную, одеялом укроет.

Ей для меня ничего не жаль!
Берегите бабушек, пока не пришла беда!


Борщь(борщик)- украинское народное блюдо.

Як же я ладна кричати.
Від болю й страху на душі й в серці.
Мені так важко в такому жорсткому світі.
Я благаю, молю бога.
Аби люди нарешті схаманулись;
Аби нарешті все скінчилося;
Й мир настав у світі білим.
Я все молю-молю,благаю його.
Вірю, все скінчиться.
нарешті мир настане, все буде добре.

Якій вже світанок ти зустрічаєш?

Якій вже світанок ти зустрічаєш?
Скільки ночей ти очей не зімкнеш?
Якій сніданок, натхнення шукаєш?
Шукаєш, шукаєш, але ніяк не знайдеш.

А, мабуть, це те, що потрібно знайти.
Без чого очей не зімкнеш ти в ночі,
Без чого не стали б успішні митці,
І те, що дарує світло в пітьмі.

І нащо були ті безсонніє ночі?
Ті вірші до ранку?
Й твої голоси,
Що досі блукають в моїй голові..

І знову я,неспроможний тебе досягти,
Ти так далеко,
Справа, що ж там, не в ходьбі!
А тим, що ти ранила надто багато..
В голові я тримаю твою марноту, крики, сльози..
Без них не обійшлося..

Навіщо вбивала мене ти в ті миті,
І мої думи тобою убиті,
Все ще продовжують думать про те,
Як доторкнутися твої щоки,руки, декольте..

Вбивала мене ти щодня,
І без жалю.
Стражданням моїм не було тоді краю.
Навіщо тоді про любов ти казала?
Адже ти знаєш,
Якій я вже світанок стрічаю..

O.П

26.11.22. А.Глебова.

Мы важили душами більше ніж
легкий легіт і часто спинялись
дивитись як ти стоїш .
Глазами дитини торкались
до твого неба
Коли відпускали назавжди
кінцівки криш.І треба
ідти скрізь стіни дощі і гради
З розірваним серцем навпроти
пташиних стай -тебе відпускають
свої і чужі гармати
Тебе розрива на мить.
Тільки не вмирай. Бо
Сонце щодня де рухливий
гомін.Торкнись свого неба
А раптовий буревій -
не важить нічого,нівроку,
мы будем дома.Де тепло.
Де справжні живі гілки
всміхаються у вікно.
Де свято і де світло.

Рік минув, як ти від нас пішов

Рік минув, як ти від нас пішов,
За вікном такий же день туманний,
Вічний спокій в небі ти знайшов,
А на серці не втихає рана.

Листопад, 13 число, день цей
для нас завжди сумна дата,
Дуже рано ти з життя пішов
Мрій та планів було ще багато.

На могилу до тебе прийдем
Нам з світлини щиро посміхаєшся,
В нашій пам'яті , серцях живеш,
На завжди ти з нами залишаєшся.

Самотня осінь

Це буде самотня осінь,
Хоча я так сильно її люблю
І такою чужою здається та постіль,
Де в снах я й досі з тобою сплю...

Це будуть до болю знайомі дороги,
По яким з тобою я більше не піду
І від болю серце рватимуть тривоги,
Бо я й досі тебе люблю...

Це буде - наче зима,
В якій без тебе я замерзаю,
Де в мільйонах тебе нема,
Де я з розбитим серцем
Тебе кохаю...

Детское. Детки Украины

Зернятко до зернятка
На долонях мир
Я благаю Боженька
Захисти наш дім

Рідна мова сонячна
Мати брат сестра
Мір наповнен спокоїм
Рідна сторона

Мрії моєї Ненечки
Золоті жнива
Вільна Батьківщина
Вільнії міста!

Зернятко до зернятка
Колисковий вир
Дітки України
Потребують мир!

Сумую па табе

Неба у ясных зорках,чысты небасхiл
Няма тябе сення,але ж раней ты быу
I вось ,сяджу одна я,каля забытых месц,
Нiхто цяпер не прыйдзе,i так атрутна мне,
I я заплюшчу вочы,пабачу можа сон,
Як мы с табой гуляли,ля ясных аблакоу
Але трывожна неяк,чаму не зразумець..
Звяртаюсь зноу да неба,
Спрабую усё забыць..
Твой вобраз прад вачыма
Сцiскае сэрца мне...
Няма тябе сення- сумую па табе!!!

«Світанок у рідному місті».

Ранок, зірки на небі розчиняються,
Тихесенько світанок опускається,
Ще світить вікон яскраве намисто,
Прокинутись прагнуть люди та місто.

Новий день радість нам та посмішку дарує,
Хтось каву п'є, інший кошеня годує,
Гримить та їде попід вікнами трамвай
Говорить неначе : «Гідно ранок зустрічай».

Ще повітря випромінює прохолоду,
А сон дарує легку насолоду,
Від метушні та шуму місто спочиває,
Мирний новий день країна починає.

На вулиці люди кудись поспішають,
Дітлахи подвір'ям з цуценям гуляють.
Самотній в парку сивий музикант,
Яскраво грає, віддаючи місту свій талант.

Так швидко тихий ранок проминає,
Й полудня вже сонце в небі досягає.
Чарівне місто моє, найкраще на землі,
Світанки росні , лагідні дарує щиро нам свої.

© Copyright: Ириша65, 2021

Украина

Моя улюблена країна,
Оспівана в віршах, книгах, піснях,
Квітуча, рідна, мила, Україна,
Тебе я бачу у чарівних снах.

Хай мирна буде кожна мить,
Розквітнеш, збагатієш ти з роками.
А стяг на небі гордо майорить,
Пшениці й неба кольорами.

Вплітають у вінки колосся,
Маки, волошки, польові квіти.
Стрічки яскраві у дівчат в волоссі -
Це символи є цноти та краси.

Вишиванки, не бренди модні,
Мова дзвенить як солов'їний спів,
Багата на таланти народні,
Ти любиш своїх доньок та синів.

Тепле молоко, свіжа паляниця,
У господині кожній завжди на столі,
Шмат сала, смачна вода з криниці,
Фрукти, овочі з городу на селі.

Улюблена та рідна, Україна,
Оспівана в віршах, книгах, піснях,
Квітуча моя, мила, Батьківщина,
Тебе я бачу у чарівних снах.

© Copyright: Ириша65, 2021

Палаюче серце Данко. =GrafBorisfen=

Палаюче серце Данко. =GrafBorisfen=
Юрий Сафроненко
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
~ У мене - як у рідній теплій хаті!
~ Зайшов у гості, далі не підеш.
~ У горщику вареники лопаті,
~ Та чай із медом.
~ Соняшник
~ авжеж...
~ Усюди, де ти будеш мандрувати,
~ Мої вірші ти будеш пам'ятать.
~ Бо в них є мед і сіль,
~ Дитинство, батько й мати!
~ В них Сила й Воля,
~ Україна,
~ Слава,
~ Рать!
=GrafBorisfen=17.12.2020/Українська Республіка Велика Київська Русь - це уся Наша планета Земля!/
;;~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~;;
Палаюче серце Данко.
За легендою з твору Максима Горького "Старуха Ізергіль"

Обабіч лісу степ шумів,
А в лісі - хащі та болота,
І жоден йти в той ліс не смів,
Бо там - погибель та мерзота.

А степ бринів своїм життям -
Тут бджілки квітки цілували,
Шарілись зорі майбуттям,
Троянди стежками гуляли...

Раптово зла та хижа сила,
Що чатувала осторонь,
Ганьбою смерті степ накрила,
І день поринув у вогонь.

Всі встали в бій за Волю рідну -
І день, і ніч звеніла сталь!
Але навалу ту огидну
Здолати не змогли, нажаль.

Прийшлося Русам відступити,
До лісу з хащами болот,
Щоб знову сили відновити,
Та зберегти від смерті Род.

Навколо темрява колюча,
Коріння лапами стирчать,
Погибель темна та вонюча
Усіх жадає розірвать.

Що ж тут робити, як тут бути?
Назад немає вороття.
Бо там ганьба та рабства пути,
Там прірва - шлях у небуття.

Попереду ж - дремучі хащі,
Та топі гибельних болот...
І пали духом, бо ледащі
Злій долі дати відворот.

І разом темрява всіх жахом
Сковала волю йти вперед,
Ганьба із панікою й страхом -
Робили лісом очерет.

Тут вийшов молодий хлопчина:
- Сидяча паніка - то жах!
Для тих, хто скигле - трясовина,
А хто борець - здолає шлях!

І Данко всіх повів крізь хащі:
- Триматись разом, як один!
Не страшен морок й вовчі пащі,
Якщо ти Роду вірний син.

Всі зупинились й зароптали:
- Куди ти нас завів, юнак?!
Де ми були, ми б не пропали!
А звідсіля нам вийти як?

Ти зрадив нас й завів в халепу!
Смерть ти отримаєш від нас!
І кинув він в юрбу свирепу:
- Ще не кінець, і ще не час!

Попереду жде перемога -
До неї нелегка дорога!
Йому у відповідь луна:
- Ми йдем вже вічність!
Де вона?!

Темрява й морок ликували,
Дощем цю злобу поливали.
Ганьба, де злагоди нема!
На зміну спору йде війна...

І зиркнув він на цей гармидер,
З погруддя серце своє видер,
Підняв, як сонце над собою,
Над ошалілою юрбою!

- Усі - вперед! До перемоги!
Я вам осяю всі дороги!
І морок миттю відступив,
І дощ забув, що з неба лив.

І ліс загув від топотіння.
Дрібницей стали всі падіння...
І той, хто гинув, - сміючись,
На сонце теє дивлючись!

Шарахались дерева з шляху,
І страх вмить вивернув рубаху.
Бо Жага Волі - Сила Сил -
Це зірка для усіх вітрил!

Раптово темрява пропала,
Доба навколо світла стала.
Ліс відступив, і вщухла злива,
Поперед очи - в квітах нива.

Навколо світ цвіте та сяє!
Під сонцем соловей співає,
Веселка землю обійма, -
Крізь хащі дерлись недарма!

Тут степ бринить своїм життям -
Та бджілки квітки знов цілують,
І зорі в мріях майбуття
Проміння росами фарбують.

А Данко посміхнувся й став,
В руці вогонь іще палав,
Вдихнув погруддям вітер Волі -
Жаданий, рідний аж до болі!

Вклонивсь на грудь, схилився долу,
З долоні серце покотилось,
І пульсом перемоги билось.
Душа героя вийшла з тіла,
І світлим ангелом злетіла,

Але юрбі все це - дарма -
Співає радості сурма!
Потопотіли фсі до дива -
Жаданна, світла, вільна нива!

Яка їм справа до героя.

Лише один від них відстав,
Навколо озирнувся й став,
Де серце сяяло іскрою.
І тихо наступив
ногою...

...
Коли зоря роняє сльози,
Вклонились долу всі берьози,
Роса іскринками блищить -
То серце Данко
м
а
й
о
р
и
т
ь
!

П/Н.
...Якщо ти став на шлях до бою,
До Перемоги над ганьбою.
Не зупиняйся! Йди вперед!
І вщухне ліс, як очерет.
Сильніш палаючого Серця
Немає в світі більш нічого!
Любов безмежна й Жага Волі -
Це прапор сяючий Життя!
Та шлях у світле Майбуття.

Та подивіться вгору люди! -
Там серце Данко нам палає -
До перемоги всіх гукає!
А всі неначе наважені
Шукають щастя у кишені...

=GrafBorisfen=15.12.2020/Мiдгард - планета пiд яскравим серцем Данко/
… показать весь текст …

Безвладдя

Коли в країні настає безвладдя,
Ніхто не захистить робочий люд,
Тоді вже і диктаторові раді,
Щоб встановив порядок нам отут!

В лихую народилися годину,
Та праця все ж була понад усе!
А зараз до чого прийшла країна?
Не хоче молодь працювать, і все!

Навіщо ж праця, як немає віри,
Що завтра стане кращим рідний край,
І ми в усьому загубили міру,
Бо горе вже хлюпоче через край.

Усі вже звикли ворога шукати,
І навіть, там, де зроду не було,
Бажають і самі катами стати,
Хоч зморшки вже лягають на чоло.

Не знають вони заповідей Божих
Той непідсудний, хто не судить сам
І тая влада ні на що не гожа,
Коли повірила не діям - голосам!

Ті голоси по всій країні їздять,
І закликають всіх людей на зле,
От, як спитать, куди ще будуть лізти,
І чи працює, голос той назве?

Ой, людоньки, нехай вже кожен дума,
Нащо в нас голова і руки є,
А не чекать героя мільйонера,
Який усім багатство роздає!

До дня Перемоги

Тату мій! уже піввіку нині,
Коли ти загинув у війні,
Так усе змінилося в країні,
Ти гадаєш, що пізнав би? ні!

Те чим ви пишалися, любили,
Навіть перемогу вже саму,
Різні невігласи так зганьбили!
Батьківщину хочуть розітнуть!

Так що батьку, як би ти піднявся,
Подивився б зараз навкруги,
Ти б у людях так розчарувався!
Бо свої ще гірш, ніж вороги!

Люди ті,.що ви їх врятували,
І поклали на війні життя,
Обеліски вже демонтували,
Бач, яке напало забуття!

Чи не швидко загубили пам'ять
Про Майданек і про Бабин Яр?
Може будуть ще й фашистів славить?
Господи, зніми з душі тягар!

Хоч маленьку маю я надію:
Переможе все ж здоровий глузд,
Забувать історію не смієм!
В ній святої Перемоги дух!

На Україні є усе

На Україні є усе, і золото й уми хороші,
Тож думка ця мене гризе, чому у нас немає грошей?
Уми тікають за кордон, бо їм там ліпше працювати,
На Україні п’ять мільйонів померло, - нічим годувати?

Чому чудовий чорнозем добробуту нам не приносить,
А ми пекучі сльози ллєм, невже поневірянь не досить?
То хто ж керує нами так, щоб люди швидше вимирали?
Навіщо ж нами править так? хіба таких ми вибирали?

Усе найкраще, що було, в липкій багнюці потопили,
І не одно уже мурло ми на горбі своїм возили!
Багато розвелося їх, робити нам голодомори,
Нас ділять на чужих, своїх, і не життя тепер, а горе!

Тож в Україні є усе, чому ж народу гірше жити,
Куди ж наш корабель несе? невже втонути, а не плити?
Всі їдуть, щоб залізти так: в країну нашу, навіть в душі,
А новоявленим панам немає сили з місця зрушить!

Отож такії дурні ми, як іноземцям піддамося,
І патріоти в нас німі, тривог не б’ють лише голосять!
Казати так не будемо, є Той, Хто нам добра бажає,
Про це ми не забудемо, на молитви відповідає!

Не закохуйся в обличчя, не закохуйся в вбрання, а закохуйся в ту душу, що потрiбна для життя! Бо краса — це сон зрадливий, раз присниться тай нема. А душа — це все на свiтi, що потрiбно для життя…

Не влюбляйся в лицо, Не влюбляйся в одеяния, Но люби ту душу, Что необходима для жизни. Ибо красота — это изменчивый сон, Приснится и враз ее не станет, А душа — это все на свете, Что нужно для жизни.

Поміж білими горами

Поміж білими горами є в селі хатина,
Із віконця визирає молода дівчина.
Виглядає, серце крає, аж до сходу сонця
Із небаченого краю молодого хлопця.

За ним думкою літає в далекій дорозі,
Хто його там привітає на чужім порозі?
Із – за хмари місяць виплив,загляда в віконце,

Наче хтось дверима рипнув,
Це ти, моє сонце?
ой, як я тебе чекаю,
Падає на груди,обіймає, пригортає,
Більш не їдь нікуди!

Не чіпляйтеся за минуле…

Не чіпляйтеся за минуле,
Не живіть образами,
Згадуйте хороше,
Нікому не заздріть.
Все, що небом Вам послано,
Приймайте як належне,
Все, що зроблено — на краще.
Як би не було складно,
На долю не ремствуєте,
Кожна мить будьте щасливі,
Та інших не судіть
За їх слабкості часті.
За улюблених боріться
Богом даними силами,
Не скупіться На слова,
Будьте ніжними з милими.
Як же просто жити радісно!
Захоплюйтеся заходами,
І закохуйтеся усією пристрастю
В життя свою смугасту…

Живеш і радієш життю,
Іль плачеш вночі в тиші,
Все це лише твоє, повір мені,
Твоя доля дісталася лише тобі.
Не в наших силах змінити долю
І кого звинувачувати за це,
Життя коротке… Ми гості на землі,
Але надто пізно розуміємо це…

Я знаю грамоту свободи. Її підписують мечі.